Герасим’юк Олена - Розстрільний календар

Гриців Марія . Арештована коляда, або Погром 12 січня 1972-го // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 12 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1TQRbTE

Безсмертний-Анзіміров Андрій . Операція «БЛОК» // День: Україна Incognita. — 2015. — 12 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1Ryk8pQ

Захаров Борис . Сорок років від дня «Генерального погрому» // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2012. — 10 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1OM8gOw

Український самвидав. — 2007. — №1 (20), березень. Режим доступу: https://bit.ly/1N3JGmw

Овсієнко Василь . Особистість проти Системи. До 40-річчя арештів 1972 року // Україна молода. — 2012. — 12 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1W1tVnk

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — Київ: Смолоскип, 2012.

Суд — це пластична операція наді мною. Задумано знищити мене — в цій гидкій, накиненій мені подобі, яка сповнена трупних запахів, яка для мене просто нестерпна.

Але для чого? За що?

Це незбагненно.

Це моторошно.

Це страшно.

Василь Стус (із заяви першому секретарю ЦК КПУ Володимиру Щербицькому від 12 вересня 1972 р.)

Обшук у квартирі Василя Стуса тривав увесь день. Увечері в перевернуте догори дном помешкання повернулись дружина і син. Малий Дмитрик, злякавшись незнайомих чоловіків у формі, сховався за кріслом і стріляв по них з іграшкового лука. «Ану слєдітє за рєбьонкам!» — крикнув один з кадебістів.

Уранці наступного дня Василя Стуса заарештували і доправили до внутрішньої тюрми КДБ (нині — будівля Служби безпеки України за адресою: вулиця Володимирська, 33). Слідчий Логінов постановив порушити проти поета кримінальну справу за статтею 187 Карного кодексу УРСР — «поширювання завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад». Прокурор УРСР Глух підтвердив, що Логіновим «по справі зібрані достатні докази про те, що СТУС на протязі 1968—1971 років виготовляв та розповсюджував документи та вірші, що зводять наклепи на радянський державний та су­спільний лад».

Після принизливих обшуків Стуса повели у камеру: кам’яні стіни, маленьке віконечко під стелею, паркет, у кутку — п’яти­літрова каструля, нари і тумбочки.

Слідчий Логінов розпитував про збірки віршів, статті, зокрема «Феномен доби», листи на захист ув’язнених та інше. Після допиту Василь Стус поставив умову — повернути йому вилучений томик Ґете, інакше він відмовляється говорити зі слідчим.

Стус Дмитро . Василь Стус: життя як творчість. — К.: Факт, 2004. — 368с. Режим доступу: https://1576.ua/books/1951

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

Одного разу Іван запитав кагебівського начальника на своєму допиті, як кажуть, просто з моста, чому в їхній установі працює так багато дурнів, — і той так само відверто відповів: «А, думаєте, багато розумних піде на таку роботу?»

Зі спогадів Надії Світличної

До квартири Івана Світличного постукали вранці. Семеро — «шмональники» та поняті — почали обшук: переглядали кожен папірець, книжку, зошит. Дружина Леоніда згадувала, що вилучили багато книжок, машинописів, магнітофонних стрічок з унікальними записами Василя Симоненка, Василя Стуса, Бориса Мамайсура та інших (Світличний кілька років збирав аудіоархів українських поетів-шістдесятників).

Обшук тривав майже добу — без перерви. «Хотілося кричати криком, вити пораненим звіром, — я ж мусила тримати себе в руках...» — писала Леоніда у книжці «Доброокий. Спогади про Івана Світличного».

27—29 січня 1973 року відбувся закритий судовий процес, де було винесено вирок: 12 років позбавлення волі (7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання) за «антирадянську агітацію і пропаганду, виготовлення та поширення самвидаву. На судові засідання ні дружину, ні матір Івана Світличного не допустили.

Іван Світличний відбував покарання у таборах Пермської області, у селищах Всесвятське й Кучино (ВС-389/35, 36). Попри інвалідність і невтішний стан здоров’я (хвороба нирок, рецидиви туберкульозу, постійний головний біль та носові кровотечі) намагався працювати разом з усіма. Майже весь останній табірний рік Світличний провів у лікарні.

Він мав незаперечний моральний авторитет серед політв’язнів — його називали табірною совістю. Василь Стус писав про Світличного: «1974 р. Світличного на 56-й день голодовки (він важив тоді 46 кг) відправили етапом на виховну «профілактику» до Києва і, не досягши бажаного результату, повернули назад до табору».