Альбер Камю: Йона, або художник за роботою

Здавалося, ніщо інше його не цікавить, і він ледве встиг одружитися в належному віці: живопис поглинав його без останку. На людей та події повсякденного життя він реагував лише доброзичливою посмішкою, що звільняла його від необхідності думати про них. Потрібно було статися пригоді з мотоциклом, який Рато надто розігнав, коли його приятель сидів позад нього в сідлі, щоб Йона, вимушений нарешті відірватися від роботи, бо ж праву руку взяли в гіпс, зацікавився знічев’я коханням. Але й за цю нещасливу пригоду він був схильний дякувати долі. Адже, якби не його щаслива зоря, то хіба він поглянув би на Луїзу Пулен так, як вона на те заслуговувала. А втім, на думку Рато, на Луїзу не варто було й дивитися. Бо ж сам він хоча й був невеликого зросту, кремезний, йому подобалися лише великі жінки. «Не розумію, що ти знаходиш у цій комасі», — казав він. Справді маленька, смаглява, чорнява та чорноока Луїза, однак, була гарно складена й мила. Йону, високого й повного, тішила ця комашка, тим більше що вона була клопітлива, як мураха. Покликанням Луізи було діяльне життя. Це покликання якнайкраще відповідало схильності Йони до інертності з усіма Ті перевагами. Спочатку Луїза поринула в літературу. Принаймні доки вона гадала, що книговидавництво цікавить Йону, вона читала все підряд і за кілька тижнів могла вже говорити про все. Йона був у захваті й почав вважати, що остаточно спекався необхідності щось читати, бо Луїза досить добре його інформувала, тепер він міг від неї дізнаватися про найсуттєвіше в сучасних відкриттях. «Тепер не варто вже казати, що ось такий-то злий або гидкий, — стверджувала Луїза, — а треба казати, що йому хочеться бути злим чи гидким». Це важливий відтінок, і, як відзначив Рато, така новація вела принаймні до звинувачення роду людського. Та Луїза запевняла, що цю істину проголошують водночас бульварні газети й філософські журнали, а отже, вона загальновизнана й незаперечна. «Як вам завгодно», — мовив Йона й одразу ж забув про жорстоке відкриття, поринувши у мрії про свою щасливу зорю. Луїза облишила літературу, тільки-но зрозуміла, що Йону цікавить тільки живопис. Вона відразу ж захопилася образотворчим мистецтвом, почала бігати по музеях та виставках, тягаючи за собою Йону, який погано розумів твори сучасників і соромився своєї простоти. Однак він радів, що так добре поінформований про все, що стосується мистецтва, якому він себе присвятив. Правда, наступного дня він забував навіть ім’я художника, картини якого тільки-но бачив. Проте Луїза мала рацію, коли незаперечним тоном нагадувала йому те, що вона засвоїла як одну з безсумнівних істин іще коли захоплювалася літературою, а саме: що насправді ми ніколи нічого не забуваємо. Щаслива зоря таки справді оберігала Йону, який міг таким чином, не беручи гріха на душу, поєднувати переваги твердої пам’яті зі зручностями забуття.

Але особливо яскраво сяяли скарби відданості, якими Луїза обсипала Йону у повсякденному житті. Цей добрий ангел звільняв його від купівлі одягу, черевиків та білизни, що всім нормальним людям вкорочує дні й без того коротко го життя. Вона самовіддано брала на себе натиск машини, створеної, аби забирати час за допомогою сили-силенної вигадок, починаючи з незрозумілих бланків департаменту соціального страхування й кінчаючи все новими й новими вказівками податкового відомства. «Так-так, — казав Рато. — , Шкода, що вона не може піти замість тебе до зубного лікаря». До зубного лікаря вона не ходила, а домовлялася по телефону про візити в найзручніший для Йони час; дбала, щоб його машина була заправлена пальним та маслом, замовляла кімнати в курортному готелі, піклувалася про житло; сама купувала подарунки, які Йона бажав піднести, вибирала й посилала замість нього квіти, а то й, бувало, вечорами встигала забігти до нього додому в його відсутність і постелити постіль, аби йому лишалося тільки роздягтися й лягти спати. Виявивши таку саму енергію, вона потрапила до тієї постелі, потім поклопоталася про формальності, привела Йону до мера за два роки до того, як його талант було визнано, й організувала весільну подорож таким чином, щоб вони могли відвідати всі музеї, не забувши заздалегідь в розпалі житлової кризи знайти трикімнатне помешкання, де вони й поселилися повернувшись. Згодом вона привела хлопчика та дівчинку, майже одне по одному, згідно з її планом мати трьох дітей, який був виконаний незабаром після того, як Йона пішов з видавництва, аби присвятити себе живопису.

Читать дальше