Милан Кундера - Нестерпна легкість буття

Посеред ночі Тереза почала стогнати. Томаш розбудив її, але вона, прокліпавшись, сказала з ненавистю: «Йди геть! Іди геть!» Потім розповіла, що їй наснилося: десь вони були обоє, і з ними — Сабіна. Тоді всі опинились у великій кімнаті, посеред якої стояло розлоге ліжко, схоже на подіум у театрі.

Томаш наказав Терезі стояти в кутку, а сам кохався з Сабіною. Це видовисько спричинило Терезі неймовірні страждання. Аби заглушити біль душі болем тіла, вона заганяла собі голки під нігті. «Так жахливо боліло»,— вся тремтячи, казала Тереза, стискаючи кулаки, ніби руки справді були зранені.

Томаш обняв її, і вона поволі заснула в його обіймах.

Наступного дня, пригадавши цей сон, Томаш витяг із шухляди письмового столу стосик листів Сабіни, погортав і швидко знайшов потрібний: «Я хотіла б кохатися з тобою в своїй майстерні, так ніби на сцені,— прочитав він. — Довкола стояли б люди, які не могли б відвести од нас очей, але не сміли б підступити ані на крок».

І що найгірше — під листом стояла дата. Лист надійшов недавно, коли Тереза вже мешкала тут.

— Ти порпалася в моїх листах! — здогадався Томаш.

Не заперечуючи, вона сказала: — Ну то вижени мене!

Але він її не вигнав. Тереза мовби стояла в нього перед очима, притискаючись до стіни Сабіниної майстерні, й заганяла собі голки під нігті. Він узяв її пальці, почав гладити їх, тоді підніс до губів і поцілував, так ніби на них іще були сліди крові.

Відтоді все пішло шкереберть. Тереза мало не щодня довідувалася про якісь нові подробиці його таємного інтимного життя.

Спочатку Томаш усе заперечував. Коли ж докази були невідпорні, заходжувався переконувати її, що полігамне життя аж ніяк не применшує його кохання до неї. Не був послідовний: то заперечував свої зради, то знову виправдовував їх.

Одного разу він телефонував якійсь жінці, домовлявся з нею про побачення. Коли закінчив розмову, з сусідньої кімнати долинули дивні звуки, так ніби в когось лунко цокотіли зуби.

Виявилось, прийшла Тереза, а він не чув. У руках вона тримала пляшечку, лила собі з неї просто в рот, і рука так тремтіла, що скло цокотіло об зуби.

Томаш кинувся до неї, ніби рятуючи від загибелі. Пляшечка з валеріанкою впала додолу, лишаючи на килимі пляму. Тереза боронилася, хотіла вирватись, і він чверть години стискав її в обіймах, мов у гамівній сорочці, поки заспокоїв.

Знав, що опинився в ситуації, коли не можна виправдатись.

Ще перед тим, як Тереза виявила його листування з Сабіною, вони були з компанією в барі. Обмивали нову Терезину посаду. Колишня лаборантка стала фотографом тижневика. Томаш танцювати не любив, тож її запросив до танцю його молодий колега. То була гарна пара, а Тереза видавалася ще чарівнішою, аніж завжди. Томаш із подивом спостерігав, як вона слухняно й точно вгадує бажання свого партнера.

Отже, вона здатна вгадувати не тільки кожну його, Томашеву, думку, а й запобігати перед кожним чоловіком. Тепер Томаш ніскільки не здивувався б, якби ці двоє виявились коханцями. Ця думка боляче вразила його. Томаш без особливих труднощів уявив собі Терезине тіло сплетене в екстазі з якимось чоловічим тілом, і настрій відразу зіпсувався. Лише пізно вночі, аж коли повернулися додому, Томаш визнав, що ревнував її.

Ці дурні ревнощі були викликані уявою. То чи міг же він сердитися на Терезу за те, що вона ревнувала його до справжніх коханок? 8

Тереза намагалася вірити Томашеві й бути веселою, як і раніше. Але гамовані вдень ревнощі розбурхувались уночі. Тереза вві сні гірко плакала, аж поки Томаш її будив.

Сни повторювались, немов варіації на одну тему або телевізійні серіали. Часто, наприклад, снилися кішки, що плигали їй у вічі і впивались кігтями у шкіру. Цьому можна знайти легке пояснення: кішкою в чеському арго називають гарну жінку. Терезі загрожували жінки. Всі жінки були потенційними коханками Томаша, і вона боялася їх.

В іншому циклі снів її посилали на смерть. Одного разу, коли вона кричала серед ночі від жаху, поки Томаш її збудив, вона розповіла: «Це був великий критий басейн. Там нас зібралося зо два десятки: самі жінки і всі голі. Ми марширували довкола басейну. Під стелею висів кошик, а в ньому сидів чоловік. На голові мав капелюха з широкими крисами, вони затінювали йому обличчя, але я знала, що то ти. Ти наказував нам. Кричав. Ми мусили, маршируючи, співати й присідати навпочіпки. Коли котрась присідала погано, ти стріляв у неї з пістолета, і вона, мертва, падала до басейну. Всі починали сміятися й співати ще голосніше. А ти не зводив з нас очей і за незграбний рух убивав кожну. Басейн сповнився трупами, вода ледве вкривала їх. А я знала, що вже не матиму сили зробити ще одне присідання й що ти застрелиш мене!»