Unknown - Ромео і Джульєтта

Коли прислать до тебе посланця?

Ромео Найкраще о дев’ятій.

Джульєтта Не спізнюсь.

Мов двадцять літ чекать тії години!

Забула я, чого тебе вернула…

Ромео Дозволь зостатись, доки ти згадаєш.

Джульєтта Не буду згадувать, щоб ти зостався,

Та не забуду, як з тобою любо!

Ромео Зостанусь я, щоб ти за все забула,

Забуду й сам, що є десь інший дім.

Джульєтта Світає… Хтіла б я, щоб ти пішов,

Але не далі, аніж птах отой,

Який літає на шовковій нитці.

Пустунка дівчинка його відпустить,

Як бідолашного в кайданах в’язня,

й відразу знов назад за нитку тягне.

Ревнуючи до волі ту пташину.

Ромео Хотів би птахом бути я твоїм!

Джульєтта І я, мій любий, теж цього хотіла б,

Та ласками замучила б тебе…

Прощай, прощай! Тяжкий час резетавання…

О, стільки в нім солодкого страждання,

Що все прощалася б, хоч і світає!

(Виходить)

Ромео Тебе хай сон і спокій повиває!

Як хтів би я тим сном спокійним бути,

Щоб тут в солодких мріях все забути!

Тепер до келії отця святого -

Почуть пораду хочу я від нього.

(Виходить)

СЦЕНА 2

Келія брата Лоренцо.

Входить брат Лоренцоз кошиком.

Брат Лор. Всміхається світанок сіроокий -

Мережить барвами хмарки високі;

Плямиста темрява нічна, мов п’яна,

Тіка з-під огняних коліс Титана.

Ще доки погляд сонечка палкий

Не розірвав украй туман нічний,

Роси не випив, дня не стрів привітом,-

Я кошик свій наповню різним цвітом,

Рослинами цілющими й травою

Отруйною і згубною, страшною…

Земля - природи мати і могила:

В собі хоронить все, що породила.

І ми численних бачимо дітей,

Що ссуть життя і міць з її грудей.

Хоч в матері одної й різні діти,

Та кожне з них потрібне все ж на світі.

Які ж то сили благодатні й цінні

У травах є, у квітах і в камінні!

Й мерзенне все, що із. землі встає,

Хоч щось корисне все ж землі дає.

Проте й в найкращому нема такого,

Чого б не прирівняв ти до лихого:

Корисне все - до діла або в строк,

Бо з блага, може теж постать порок.

Входить Ромео.

Ось квіточка мала; в стеблі цім самім

Трутизна вбивча змішана з бальзамом,-

Понюхав лиш - і сили повен вщерть,

А на язик узяв - раптова смерть.

Отак добро і зло поміж собою

І в людях, як в траві, стають до бою;

Якщо ж добро не подолає зла,

Кінець і для людини, й для стебла.

Ромео Добридень, отче!

Брат Лор. Будь благословен!

Хто там віта мене раненько так?

О сину мій, то є недобрий знак:

Покинуть ложе о такій порі.

В турботах спать не годні ми, старі,-

Де клопіт сторожем, немає сну там.

Лиш молодим і горем недіткнутим

Солодкий сон схиляється до ложа.

Які ж турботи спокій твій тривожать,

Що, рано вставши, вийшов із кімнати?

Чи, може, ти і не вкладався спати?

Ромео О, найсолодші це були години…

Брат Лор. Прости йому, вседержцю наш єдиний!

Ти в Розаліни був? Там спочив твій?

Ромео У Розаліни- я? Ні, отче мій!

Я й це ім’я, й печаль його забув.

Брат Лор. Хвалю, мій сину! Де ж вночі ти був?

Ромео Все розкажу раніш, ніж запитаєш,-

Нічого ж бо не відаєш, не знаєш.

Бенкетував я з ворогом удвох -

Стялись ми враз, і рани в нас обох.

Тепер, після смертельної тривоги,

Святої просим в тебе допомоги.

В моїй душі я зтіоби не ношу,-

За себе і за ворога прошу.

Брат Лор. Ясніш кажи! Де загадкова мова,

Одвіт там -і порада загадкова.

Ромео То с*ухай же: я присягнув Джульєтті,-

Люблю дочку синьйора Капулетті.

Вона у мене серце узяла

Й мені своє навіки оддала.

Ми вирішили, отче, що робити,

Та мусиш ти союз наш освятити,

Навік з’єднати шлюбом. Де і як

Ми стрілися і покохались так -

Про все тобі дорогою скажу.

Та тільки про одне тебе прошу,

Благаю, отче, повінчай нас нині!

Брат Лор. Святий Франціску! Що за дивні зміни!

А Розаліна ж? Правда, що в очах

У юнаків любов, а не в серцях.

її так скоро зрадив ти й забув?

Я б не повірив, якби сам не чув.

О матір божа! Сліз гіркий потік

Збігав за неї з цих поблідлих щік!

Любов розсолом приправляв таким,

Щоб та любов розвіялась, як дим?

Ще туману твоїх зітхань глибоких

Не висушило сонце яснооке!

Іще лунає тут твоє стогнання,

Я чую ще твої палкі благання!

Ось пляма в тебе від минулих злив,-

Ще й сліду :на щоці потік не змив!

Адже ж то був ти сам, таж:вся причина

Нудьги твоєї - тільки Розаліна!

Як ти змінивсь!.. Тож слухай, май терпіння:

Для жінки гріх малий її падіння,