Кінг С. - Доктор Сон

Вона обернулася до Девіда Стоуна з таким безпорадним виразом, який, либонь, був дуже рідкісним для цього обличчя, подумав Джон.

— Ми боїмося, — сказав Девід. — Я, Люсі, Четта… ми перелякані на смерть. Не її боїмося, а за неї. Тому що вона ж іще таке маля , розумієте? Що, як ця її сила… я не знаю, як це по-іншому можна назвати… що, як вона іще не сягнула свого піку? Що, як вона іще продовжує зростати? Що нам робити потім?.. Я не знаю…

— Знає він, — мовила Четта. — Вона може проявити норов і завдати якоїсь шкоди собі або комусь іншому. Я не знаю, наскільки це ймовірно, але думаю, що таке може трапитися… — вона торкнулася Джонової руки. — Це жахливо.

7

Ден Торренс знав, що житиме у баштовій кімнаті «Гелен Рівінгтон Хаусу», від тієї миті, як побачив свого старого друга Тоні, котрий махав йому рукою з її вікна, яке на другий погляд виявилося забитим дошками. Він запитав про цю кімнату в місіс Клаузен, головної управительки «Рівінгтону», вже місяців за шість по тому, як почав працювати в хоспісі прибиральником/санітаром… і неофіційним доктором за викликом. Зрозуміло, разом зі своїм вірним колегою Аззі.

— Та кімната від стіни до стіни суцільне сміттєзвалище, — проголосила місіс Клаузен. Жінка за шістдесят з неправдоподібно рудим волоссям. Володарка саркастичного, часто лайливого рота, вона водночас була меткою і доброзичливою адміністраторкою. І навіть краще — з точки зору наглядової ради «ГРХ» — вона була надзвичайно ефективною збиральницею коштів у фонд закладу. Ден не мав цілковитої певності, чи подобається вона йому, але поваги до неї він набув.

— Я сам там все розчищу. У свій вільний час. Краще ж буде, якщо я житиму прямо тут, як ви гадаєте? Напохваті.

— Денні, скажи мені одну річ. Яким чином у тебе так добре виходить те, що ти робиш?

— Я й сам насправді не знаю.

Це була бодай наполовину правдива відповідь. Можливо, навіть на сімдесят відсотків. Він прожив із сяйвом усе життя, але досі його не зрозумів.

— Пріч мотлох, у тій баштиці спекотно влітку, а взимку там холодно так, що й мідний шимпанзе відморозить собі яйця.

— Це справа поправна, я можу ректи, — зауважив Ден.

— Не треба мені розповідати про твій ректум, — місіс Клаузен критично втупилася в нього поверх своїх окулярів-половинок. — Якби в наглядовій раді дізналися, що я тобі тут дозволяю робити, вони б мене точно загнали до старечого притулку плести кошики у тій філії, що аж у Нешуа. Туди, де рожеві стіни й заяложений Мантовані[122], — фиркнула вона. — Доктор Сон, треба ж таке.

— Я не є доктором, — промовив Ден сумирно. Він уже зрозумів, що отримає бажане. — Доктор у нас Аззі. А я всього лише його асистент.

— Аззі всього лише к-херам простий кіт , — проказала вона. — Сраний-драний приблуда, який примандрував сюди з вулиці, і його приластили наші гості, які тепер вже відійшли до Великого Хтозна-Що. Все, чим він переймається, це щоб була повною двічі на день його миска «Фріскіз».

На це Ден нічого не відповів. Не було в цьому потреби, бо вони обоє знали, що то неправда.

— Я гадала, у тебе абсолютно прекрасне житло на Еліот-стрит. Полін Робертсон вважає, що сонце сяє прямо в тебе з дірки в сраці. Я знаю, бо співаю разом з нею в церковнім хорі.

— А який ваш улюблений гімн? — спитав Ден. — «Якого к-херам гарного друга ми маємо в Ісусі»?

Вона продемонструвала йому те, що у Ребекки Клаузен можна було вважати за усмішку:

— Нічого сказати, дуже красиво. Вичищай ту кімнату. Селися. Проводь туди кабельне, встановлюй квадрофонічну аудіосистему і міні-бар. Яка мені збіса різниця, я ж усього лише бос.

— Дякую, місіс К.

— О, та не забудь про електрообігрівач, гаразд? Гарненько пошукай, чи не знайдеш десь на надвірному розпродажу такого, щоби був з добряче обстріпаним дротом. Спали к-херам якоїсь холодної лютневої ночі весь цей будинок. Тоді вони зможуть звести нове цегляне одоробало, щоби пасувало отим викидням обабіч нас.

Ден виструнчився й скинув тильним боком долоню собі до лоба в пародійному британському салюті.

— Як накажете, бос.

Вона махнула на нього рукою:

— Забирайся геть звідси, поки я не передумала.

8

Він таки придбав обігрівач, але дріт при ньому не був обстріпаним і сам він був того типу, що, перекинувшись, моментально вимикається. Про бодай якийсь кондиціонер у баштовій кімнаті на третьому поверсі не варто було і мріяти, проте пара встановлених у прочинених вікнах вентиляторів з «Волмарту»[123] створювали приємний протяг. Все одно вдень улітку там було доволі спекотно, але Ден там удень майже не бував. А літні ночі в Нью-Гемпширі зазвичай прохолодні.