Кінг С. - Доктор Сон

Ніхто не виступив.

— Ми почекаємо, поки повернуться Діз, Енні й Брудний Філ, потім ми приймемо духу. Найбільше духу, ніж будь-коли. Ми спорожнимо балони.

Здивовані погляди і ще більш збентежене бурмотіння були відповіддю на це. Чи вони думають, що вона сказилася? Нехай думають. Не тільки кір роз’їдає Правдивий Вузол; його їсть страх, а це набагато гірше.

— Коли ми будемо всі разом, ми пройдемо крізь цикл. Ми станемо сильніші. Лодсам ханті, ми обрані — хіба ви забули це? Саббатха ханті, ми Правдивий Вузол, і ми тривкі. Кажіть за мною. — Її очі металися по них. — Кажіть же!

Вони проказували, з’єднавши руки, ставши в коло.

— Ми Правдивий Вузол, і ми тривкі.

Трохи рішучості з’явилося в їхніх очах. Трохи віри. Тільки в півдюжини з них вже проявилися плямки, врешті-решт; час іще мався.

Роза з Тихою Сарі вступили в коло. Террі з Бабою роз’єднали руки, щоб дати їм місце, але Роза повела Сарі в центр кола. Під світлом ліхтарів тіла обох жінок відкидали численні тіні, наче шпиці в колесі.

— Коли ми станемо сильними — коли станемо знову одним цілим, — ми знайдемо її і вхопимо її. Я вам кажу це як ваш лідер. І навіть якщо її дух не вилікує хворобу, що пожирає нас, це буде кінцем тієї гнилої…

І тут дівчинка заговорила в голові Рози. Роза не могла бачити лютої усмішки Абри Стоун, але могла її відчути.

( «не завдавай собі клопоту приїжджати до мене, Розо» )

8

На задньому сидінні Джонового «Сабурбена» Ден Торренс ясно промовив Абриним голосом чотири слова:

— Я приїду до тебе.

9

— Біллі? Біллі?

Біллі Фрімен дивився на дівчину, яка балакала не зовсім як дівчина. Він придивився, підібрався, потім придивився знову. Провів долонею собі по обличчю. Повіки в нього були важкими, а думки якимись ніби склеєними докупи. Він нічого не міг второпати. Зараз був не день, і вони, хай йому чорт, точно не були більше на Абриній вулиці.

— Хто стріляв? І хто насрав мені в рота? Господи-Ісусе .

— Біллі, ти мусиш прокинутися. Ти мусиш…

«Ти мусиш повести машину», — ось що хотів сказати Ден, але Біллі Фрімен не збирався нічого нікуди вести. Не зараз, ні. Очі в нього знову відпливли, заплющуючись розсинхронізованими повіками. Ден послав Абрин лікоть в бік старому і так знову привернув його увагу. На певний час принаймні.

Фари затопили світлом кабіну пікапа, наближався ще один автомобіль. Ден затамував Абрин подих, але й ця машина промчала повз них, не стишуючи швидкості. Можливо, якась жінка сама, можливо, торговець якийсь поспішає додому. Недобрий самаритянин, хто б він не був, і це було добре для них, але втретє їм може так уже не пощастити. Сільські люди здебільшого привітні. Не кажучи вже про те, що цікаві.

— Не засинай, — сказав він.

— Хто ти насправді ? — запитав Біллі, намагаючись навести фокус на дитину, але це було неможливо. — Бо ти говориш голосом аж ніяк не Абриним.

— Складно пояснити. Наразі просто намагайся зосередитися на тому, щоб не заснути.

Ден виліз із машини й обійшов її до водійських дверей, дорогою кілька разів зашпортавшись. Її ноги, що здалися такими довгими в день їхнього знайомства, були такими збіса коротенькими. Він тільки й надіявся, що в нього не буде достатньо часу, щоб до них звикнути.

На сидінні лежав одяг Крука. Його парусинові туфлі стояли на брудному підложному килимку, з них звисали шкарпетки. Кров і мозок, що заляпали було його сорочку і піджак, вициклилися з дійсності, але залишили по собі вологі плями. Ден зібрав усе це і, після коротких роздумів, додав туди ще й пістолет. Йому не хотілося з ним розлучатися, але якщо їх зупинять…

Він поніс згорток наперед пікапа і поховав його під наметом старого листя. Потім вхопив уламок поваленої берези, в яку був урізався «Ф-150», і затягнув його на місце поховання. Це була важка робота Абриними руками, але він упорався.

Виявилося, що він не може просто вступити в кабіну; йому довелося підтягуватися туди, вхопившись за кермо. А коли нарешті опинився за кермом, ступні його ледве-ледве не сягали педалей. Гадство .

Біллі видав знаменитого хропака, і Ден знову штовхнув його ліктем. Біллі відкрив очі й озирнувся довкола.

— Де ми? Той парубок мене чимсь підтруїв? — А тоді: — Гадаю, я ще трішки посплю.

У якийсь із фінальних моментів смертельної боротьби за пістолет так і не відкрита Круком пляшка «Фанти» упала на підлогу. Ден нахилився, підняв її, потім затримав Абрині пальці на кришці, загадавши, що буває з газованою водою, коли її добряче струснути. Звідкілясь до нього заговорила Абра: