Кінг С. - Доктор Сон

Це трапилося невдовзі по тому, як вони проїхали через перші застави на платній магістралі «Сполдінг»[370], коли до Бостона вже залишилося якихось шістдесят миль, от тоді-то він її нарешті й уловив.

( «Дене» )

Тихенько. Ледь чутно. Спершу він подумав, що це його уява — сприйняття бажаного за дійсне, — але все одно повернувся в тому напрямку, намагаючись звузити своє зосередження до єдиного пошукового променя. І воно надійшло знову, трохи голосніше цього разу. Воно було реальним. Це була вона .

( «Дене, прошу» )

Вона була під наркотиком, авжеж, і він ніколи не пробував учинити чогось бодай віддалено подібного тому, що мусить бути зроблено наступним… але Абра це вже робила. Вона покаже йому спосіб, хоч млосна вона, хоч ні.

( «Абро штовхай ти мусиш мені допомогти» )

( «допомогти що допомогти як» )

( «міньки» )

( «???» )

( «допоможи мені обернути світ» )

4

Дейв на пасажирському сидінні рився у чашкотримачі, нашукуючи монети для наступної дорожньої застави, коли з-позаду нього заговорив Ден. Хоча майже напевне це був не Ден.

— Просто дай мені ще одну хвильку. Я мушу поміняти тампон!

«Сабурбен» мотнуло, коли Джон аж підскочив сидьма і смикнув кермо.

— Що за чорт ?

Дейв розклацнув на собі ремінь безпеки і вертнувся, ставши на коліна, щоб подивитися на чоловіка, який лежав на задньому сидінні. Повіки в Дена були напівприкриті, але коли Дейв покликав Абру на ім’я, вони розплющились.

— Ні, тату, не зараз, я мушу допомогти… я мушу спробувати… — Денове тіло скорчило. Одна рука підскочила вгору, витерла губи жестом, що його Дейв бачив тисячі разів, і знову впала. — Скажи йому, що я казала йому не називати мене більше так. Скажи йому…

Денову голову почало ломити набік, поки вона на вляглася на плече. Він простогнав. Руки в нього безладно смикались.

— Що відбувається? — прокричав Джон. — Що я мушу робити?

— Не знаю, — відповів Дейв. Він потягнувся між сидіннями, взяв доньку за одну з її заломлених рук і міцно тримав.

— Вези, — промовив Ден. — Просто вези.

Потім тіло на заднім сидінні почало вигинатися й сіпатись. Абра почала кричати Деновим голосом.

5

Він знайшов канал між ними, слідуючи за повільною течією її думок. Він побачив кам’яне колесо, бо його візуалізувала Абра, але сама вона була надто слабкою і дезорієнтованою, щоб його зрушити. Вона докладала всіх сил, які змогла зібрати, аби лиш тримати відкритим свій кінець прогону. Так він зміг увійти в її розум, а вона в його. Але здебільшого він усе ще залишався в «Сабурбені», де фари зустрічних машин перебігали по стібаній стелі. Світло… темно… світло… темно.

А колесо було таким важким.

Звідкись почувся стукіт і голос:

— Виходь, Абро. Час минув. Пора рушати.

Це її налякало, і в неї знайшлося ще трішечки додаткової сили. Колесо почало рухатись, втягуючи його глибше у пуповину, що поєднувала їх. Це було найдивовижніше відчуття з усіх, які переживав Ден у своєму житті, звеселяюче, попри всю жахливість ситуації.

Десь там, на далекій відстані, він почув, як Абра каже:

— Просто дай мені ще одну хвильку. Я мушу поміняти тампон!

Дах Джонового «Сабурбена» почав повзти геть. Обертатися геть. Далі темрява, відчуття перебування в якомусь тунелі, де в нього навіть вистачило часу подумати: «Якщо я заблукаю тут, я ніколи не зможу звідси вибратися. Я закінчу десь, у якомусь психіатричному закладі з тавром безнадійного кататоніка» .

Але потім світ поповз на місце, тільки воно не було вже тим самим місцем. «Сабурбен» зник. Ден опинився у смердючому туалеті з нечистими синіми кахлями на підлозі й оголошенням біля рукомийника: «ВИБАЧТЕ. ВОДА ТІЛЬКИ ХОЛОДНА». Він сидів на унітазі.

Не встиг він навіть подумати про те, що треба встати, як двері вибухово розчахнулись, аж тріснуло кілька старих кахлин, і досередини швидко ввійшов якийсь чоловік. Виглядом близько тридцяти п’яти, з абсолютно чорним, зачесаним назад волоссям, з грубим, але по-своєму вродливим якоюсь кістлявою карбованістю обличчям. У руці він тримав пістолет.

— Поміняти тампон, кажеш, еге ж, — промовив він. — Звідки він у тебе взявся, Золотоволоско, ховала у себе в кишені штанів? Хіба що так, бо твій рюкзак залишився далеко звідси.

(«скажи йому, що я казала йому не називати мене більше так»)

Ден сказав:

— Я тобі казала, не називати мене так більше.

Крук застиг, дивлячись на дівчину, яка сиділа на унітазі, похитуючись з боку в бік. Хитає її через наркотик. Це ясно. Але що це вона так говорить? Це також від зачмелення?