Кінг С. - Доктор Сон

«Вона Королева-Сука Пекельного Замку» .

— Ти не можеш цього пам’ятати, — повідомив він біжучій воді. — Ніхто не пам’ятає сновидінь, які бачив дванадцять років тому.

Але ж він пам’ятав. А тепер пригадав ще й решту того, що сказала тоді та мертва жінка з Вілмінгтона:

«Якщо ти заведешся з нею, вона тебе живцем зжере» .

11

До своєї баштової кімнати він увійшов невдовзі після шостої, з тацею їжі з кафе в руках. Першим чином він поглянув на чорну дошку, а посміхнувся тому, що на ній побачив:

Дякую тобі за те, що повірив мені

«Ніби я мав якийсь вибір, любонько» .

Він стер послання від Абри, а потім сів за стіл повечеряти. Після того, як він поїхав з відпочинкової зони, думки його повернулися до Діка Хеллорана. Він гадав, що це цілком природно; коли хтось нарешті проситься до тебе в учні, ти йдеш до свого вчителя, щоб розпитати, як це робиться. Ден втратив контакт з Діком під час своїх запійних років (головним чином через сором), але подумав, що, ймовірно, існує можливість з’ясувати, що сталося зі старим другом. Можливо, навіть зв’язатися з ним, якщо Дік ще живий. Та ну-бо, чимало людей живуть далеко за дев’яносто, якщо бережуть себе. Прабабця Абри, наприклад… вона он аж куди забралася.

«Мені потрібні відповіді на деякі питання, Діку, і ти єдина людина з усіх, кого я знаю, що може їх мати. Тож зроби мені ласку, друже мій, і будь іще живим» .

Він увімкнув свій комп’ютер і відкрив «Фаєрфокс»[245]. Він знав, що Дік проводив зиму, куховарячи у якомусь з кількох курортних готелів Флориди, але не міг пригадати їхніх назв, ба навіть на якому саме узбережжі півострова вони містилися. Можливо, на обох — один рік у Нейпелзі, наступний у Палм-Біч, а потім у Сарасоті або на Кі-Весті[246]. Там завше є робота для людини, яка вміє полоскотати смакові сосочки, особливо сосочки багатіїв, а Дік умів їх полоскотати так, як ніхто інший. Дену майнуло в голові, що найшвидше він може вийти на ціль, якщо набере Дікове ім’я трохи ексцентрично — не Хеллоран, а Хеллоранн. Він надрукував у пошуковому віконці Ричард Хеллоранн, потім Флоридаі натиснув клавішу «ЕНТЕР». Комп’ютер видав йому тисячі й тисячі посилань, але він був майже цілком упевненим, що потрібне йому — третє згори, і тихе зітхання розчарування вийшло йому з грудей. Він клікнув ланку, і відкрилася стаття з «Маямі Гералд» [247]. Без питань. Коли разом і ім’я, і вік об’являються в заголовку, ти точно знаєш, що саме ти бачиш.

Відомий в Саут-Біч шеф-кухар Ричард «Дік» Хеллоранн, 81

Там була й фотографія. Маленька, але Ден будь-де упізнав би це життєрадісне, розуміюче обличчя. Чи помер він самотнім? Ден сумнівався щодо цього. Цей чоловік був надто товариським… і великим поціновувачем жінок. Біля його смертного ложа напевне побувало чимало відвідувачів, але двох людей, яких він врятував тієї зими в Колорадо, там не було. Венді Торренс мала законне виправдання: вона померла раніше за нього. А от її син…

Чи був він тоді в якомусь генделику, повний віскі, і грав улюблені водіями-далекобійниками пісні на джукбоксі, коли відходив Дік? Можливо, сидів десь у камері, заарештований на ніч за «порушення громадського порядку в п’яному стані»?

Причиною смерті був інфаркт. Він прокрутив назад вгору і перевірив дату: 19 січня 1999. Чоловік, який врятував Денові життя і життя його матері, був мертвий уже майже п’ятнадцять років. Отже, годі чекати допомоги з цього боку.

Він почув у себе за спиною делікатне попискування крейди по дошці. Він залишився сидіти, де сидів, ще якусь мить, з ноутбуком перед собою та їжею, що вичахала. І лише потім, повільно, обернувся назад.

Крейда так і лежала нерухомо у жолобку внизу дошки, але картинка, тим не менше, проявлялася. Зображення ескізне, проте розпізнаване. Бейсбольна рукавиця. Коли рисунок було закінчено, її крейда — хоча й невидима, але вона все одно видавала отой пискливий звук — намалювала в «кишені»[248] рукавиці знак питання.

«Мені треба це обдумати», — почав він, але не встиг завершити фразу, як задзижчав інтерком, викликався Доктор Сон.

Розділ дев’ятий Голоси наших мертвих друзів

1

За віком сто два, тієї осені 2013 року Еліанор Улей була найстарішою мешканкою «Рівінгтон Хаусу» — такою старою, що її прізвище ніколи не було американізовано. Вона не відгукувалася на прозаїчне Віл-ЛЕТ , але тільки на значно елегантнішу його французьку версію: Уу-ЛЕЙ [249]. Ден інколи кликав її міс У-Ля-Ля , на що вона завжди відповідала усмішкою. Рон Стімсон, один з тих чотирьох регулярних лікарів, які робили в їх хоспісі щоденні обходи, сказав якось Денові, що Еліанор є доказом того, що жвавість іноді сильніша за вмирання.