Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

- Що тобі за дурниці спадають на думку! Злодії в шафі! Не верзи казна-чого!

Та задля певності вона підійшла до шафи й гукнула:

- Тут є хтось?

Відповіді не було, і панна Цап ще дужче розсердилась.

- Кажіть! Тут є хтось? Якщо нема, то можна принаймні по-людському відповісти!

Відразу по тому вона почула раптом тихенький стукіт у шафі й переконалася, що Малий каже правду. [583]

- Який ти відважний! - вихопилось у неї.- Щоб ото дитина замкнула в шафі двох великих, дужих злодіїв! Ну й відважний!

Раптом під ліжком загуркотіло, і звідти виліз Карлсон.

- Уявіть собі, що ні! - сказав він.- Уявіть собі, що це я їх замкнув!

Він злісно позирав то на панну Цап, то на Малого.

- Уявіть собі, що це я відважний і найкращий у всьому,- сказав він.- І розумний, і вродливий, і до того ж ніякий не товстий вальок! Ото ж бо!

Панна Цап осатаніла, побачивши Карлсона.

- Ти... ти! - верескнула вона.

Та потім збагнула, що тепер не час і не місце сваритися з Карлсоном за оладки. На неї чекали важливіші справи. Вона обернулася до Малого.

- Мерщій збуди дядька Юліуса, тоді зателефонуємо в поліцію... Ой, та мені ж треба вдягти халат!

Панна Цап засоромлено скинула оком на свою сорочку й вибігла з кімнати. Малий також вибіг з кімнати, але спершу вийняв у матінки зуби. Він знав, що тепер вони потрібні дядькові Юліусові.

У спальні розлягалося «гар-р-р-пі-пі-пі»: дядько Юліус спав собі, як невинна дитина.

Тим часом почало благословлятися начсвіт. У сірому світанку Малий побачив склянку з водою, що,, як завжди, стояла на нічному столику. Він опустив у неї зуби. Легенько хлюпнула вода. Коло склянки лежали дядькові окуляри, а також Карлсонова торбинка з цукерками. Малий узяв торбинку й засунув у кишеню піжами, щоб віддати Карлсонові. Адже зовсім не обов'язково, щоб дядько Юліус, прокинувшись, побачив торбинку й почав дивуватись, як вона тут опинилася.

Малому здалося, що на столику начебто мало ще щось лежати. Авжеж: дядьків годинник і гаманець. їх не було. Але це вже Малого не обходило. Йому ж [584] бо велено тільки збудити дядька Юліуса, і він його збудив.

Дядько Юліус схопився, як ошпарений:

- Що там знову сталося?

Він швидко виловив з склянки зуби, вставив їх у рот, а тоді сказав:

- Я таки скоро поїду додому у Вестергетланд, бо тут ночами нема спокою... А як приїду, то спатиму шістнадцять годин поспіль, далебі!

«От добре, що я приніс йому зуби!» - подумав Малий і заходився пояснювати дядькові Юліусові, навіщо він потрібен і то негайно.

І дядько Юліус поспішився з усієї сили. Малий помчав за ним, панна Цап вибігла від себе, і всі вони одночасно вскочили до кімнати Малого.

- О, любий пане Янсоне, ви собі уявляєте? В хаті злодії! - забідкалась панна Цап.

Малий найперше завважив, що Карлсона в кімнаті не було. Вікно стояло відчинене. Мабуть, полетів до себе додому. От добре, краще й бути не може. Тепер Філле й Рулле його не побачать, та й поліція теж. Так гарно все складається, що аж не схоже на правду.

- Вони в шафі,- сказала панна Цап заразом злякано і вдоволено.

Але дядько Юліуc показав на товстий вальок під укривалом і сказав:

- А чи не краще спершу збудити хлопця? - Тоді вражено глянув на Малого, що стояв поряд.- Хоч він уже встав, як я бачу. Тоді хто ж то лежить на ліжку?

Панна Цап здригнулася. Вона добре знала, що лежало на ліжку. Там лежало щось навіть жахливіше за злодіїв.

- Нічого страшного, - відповіла вона.- Нема там нічого страшного. Очевидно, щось із казкового світу.

Очі дядькові Юліусові заблищали. Він нітрохи не злякався, ні! Він поплескав по валькові під покривалом. [585]

- Щось товсте й страшне з казкового світу! Я його мушу побачити, поки візьмуся до злодіїв.

Дядько Юліус швидко стягнув укривало.

- Гі-гі-гі,- засміявся Карлсон, підводячись з постелі.- Уявіть собі, що цього разу тут не щось із казкового світу, а тільки любий я. Правда, гарно я обдурив вас?

Панна Цап люто витріщилася на Карлсона. Дядько Юліус теж був розчарований.

- Цей хлопець і вночі тут? - запитав він.

- Так, хоч я йому скручу в'язи, як матиму час,- відповіла панна Цап.

Тоді злякано схопила дядька Юліуса за руку.

- Любий пане Янсоне, треба негайно зателефонувати в поліцію!

І раптом сталося щось несподіване. З шафи почувся суворий голос:

- Відчиніть, в ім'я закону! Ми з поліції!

Панна Цап, дядько Юліус і Малий дуже здивувалися, а Карлсон розсердився:

- Он як, з поліції!.. Могли б вигадати щось інше, волоцюги пришелепуваті!

Та Філле знову гукнув з шафи, що, мовляв, їх оштрафують за те, що вони замкнули поліцію, яка прийшла зловити небезпечного шпигуна.