Д. Мирошнікова - Динозаври. Дитяча енциклопедія

Акули теж удосконалювалися. З’явились пласкі акули – предки сучасних скатів. Зуби деяких акул нагадували спіралі. Тварини могли розвивати дуже велику швидкість і виривати у живої риби чи амфібії великі шматки м’яса, хоч би якою міцною була луска в жертви і хоч би якою великою вона була. Внаслідок цього кистепері риби почали шукати порятунку на глибині, біля морського дна.

Як нам уже відомо, землю пермського періоду опанували різноманітні амфібії – як хижаки, так і травоїдні. Деякі з них були дрібними, завдовжки кілька сантиметрів, інші досягали дуже великих розмірів. За способом життя вони нагадували сучасних крокодилів і бегемотів, тобто більшість часу проводили у воді, виставляючи голову на поверхню.

Серед пермських амфібій найбільш відомими є стегоцефали, назва яких у перекладі з латинської означає «щитоголові» (кістки черепа у них зрослися у плаский щит).

Особливо добре в пермський період розвивалися рептилії, бо знайшли спосіб протистояти сухому і жаркому клімату. Їм більше не потрібна була вода, щоб відкладати туди ікру, як це робили амфібії. Рептилії почали розмножуватися яйцями, що мали міцну шкаралупу (спочатку шкіряну, а пізніше вапняну), яка захищала зародок від висихання і містила багато поживних речовин для його розвитку. Тому рептилії одразу після виходу з яєць вже мали вигляд дорослих істот і були життєздатнішими за амфібій. Амфібії ж, як пуголовки, мали проходити кілька стадій розвитку, щоб набути властивостей дорослої тварини.

Реконструкція дейноцефала іностранцевії

Не маючи ворогів на суходолі, рептилії почали швидко розповсюджуватися і врешті витіснили своїх можливих предків стегоцефалів. Першими на зміну їм прийшли котілозаври – казаноголові. Вони теж мали різні розміри, були як травоїдними, так і хижаками, які нагадували сучасних тигрів, гієн, вовків, куниць. Найстрашнішою серед хижаків була іностранцевія, дуже схожа зовні на шаблезубого тигра, що з’явився набагато пізніше. Її страшні ікла легко пробивали кістяні панцирі на тілах деяких травоїдних рептилій. Загальна довжина тварини сягала 4 м, а довжина черепа – 0,5 м. Можливо, що зустрічалися й більші екземпляри.

Дуже цікавими представниками пермських рептилій були звіроподібні ящери едафозаври. Вони з’явилися ще в карбоні і, ймовірно, як і їхні родичі, стали предками ссавців. Карбонські едафозаври були невеликими тваринами, але в пермську добу вони виростали до трьох метрів. Ці звіроящери харчувалися рослинами, мали невелику голову, незграбний тулуб і довгий міцний хвіст. На щелепах та піднебінні в них росли дрібні зуби. Але найдивовижнішим пристосуванням цих істот було «вітрило» на спині – величезна шкіряна складка, яку підтримували відростки хребта. Складка мала велику кількість кровоносних судин, тому є думка, що цей оригінальний пристрій служив для терморегуляції, тобто кров у «вітрилі» нагрівалася сонцем. Таке саме «вітрило» мав ще один звіроящір – діметродон – дуже схожий на едафозавра, але на відміну від нього хижак.

Палеозойська ера закінчилась близько 240 млн років тому. На зміну їй прийшла мезозойська ера, або ера середнього життя, впродовж якої природа поступово набувала сучасних ознак.

Егафозавр

На межі цих періодів вимерла більшість морських тварин, натомість розвинулися інші. На початку мезозою ще жили амфібії та рептилії, дуже схожі на пермських. Проте їхніми наступниками стали динозаври, серед яких були справжні велетні – найбільші з істот, що будь-коли панували на планеті. Це сталося завдяки низці факторів.

Пермську посуху поступово змінив теплий і вологий клімат, а материки й океани набули сучасного вигляду. Ще тривали процеси гороутворення, з’явилися американські Анди і Кордільєри, величезні гори Китаю та Східної Азії. Проте умови для життя стали сприятливішими.

Першими це відчули рослини. Десь у середині мезозою у тропічних зонах на місці пустель підвелися густі ліси. А там, де клімат був прохолодніший, дерева пристосувалися до холодних періодів: почали скидати листя і уповільнювати всі життєві процеси – так би мовити засинати на зиму.

Розмаїття і велика кількість рослинної їжі сприяли появі нових видів травоїдних тварин та збільшенню їх чисельності. А це, у свою чергу, вплинуло на розвиток хижаків. Саме тоді на планеті і з’явилися динозаври, які жили у мезозойські періоди – тріасовий, юрський та крейдяний. З цієї причини мезозойську еру іноді називають ерою динозаврів.