Карлос Кастанеда - Мистецтво сновидінь

Дон Хуан пояснив, що прадавні маги були здатні розрізняти два типи зміщення точки збирання. Один — це зміщення в будь-яку позицію на поверхні чи всередині світної кулі; таке зміщення вони називали зсувом точки збирання. Другий — це зміщення в позицію за межами світної кулі; таке зміщення вони називали перенесенням точки збирання. Вони з’ясували, що різниця між зсувом і перенесенням полягає в природі сприйняття, яке дозволяє кожне з них.

Оскільки зсув точки збирання є зміщенням усередині світної кулі, породжені ним світи, якими б химерними, чудернацькими і неймовірними не були, все одно є світами в межах людської сфери. Людська сфера — це енергетичні волокна, що пронизують усю світну кулю. На противагу цьому, перенесення точки збирання, оскільки є зміщенням у позицію за межами світної кулі, залучає волокна енергії поза людською сферою. Сприйняття таких волокон породжує світи, не підвладні розумінню, незбагненні світи без жодного сліду людської присутності.

У ті дні проблема достовірності постійно відігравала ключову роль у моїх думках.

— Пробачте мені, доне Хуане, — якось сказав я йому, — але ця історія про точку збирання — ідея настільки неправдоподібна, настільки неприпустима, що й не знаю, як із цим бути або що думати.

— Ти можеш зробити лише одне, — відпарирував він. — Побачити точку збирання! Її не так важко помітити. Складність у тому, щоб зламати опорну стіну, що є в голові в кожного з нас і не дає нам зрушити з місця. Щоб зламати її, нам потрібна лише енергія. Маємо енергію — бачення приходить до нас саме собою. Хитрість у тому, щоб покинути нашу фортецю самовдоволення й хибної безпечності.

— Для мене очевидно, доне Хуане, що для того, аби побачити її, потрібні чималі знання. Це не тільки питання енергії.

— Це лише питання енергії, повір мені. Важко лише переконати себе в тому, що це можна здійснити. Для цього ти маєш довіряти нагвалю. Диво магії полягає в тому, що кожен маг повинен довести все власним досвідом. Я кажу тобі про магічні закони не сподіваючись, що ти їх запам’ятаєш, а сподіваючись, що ти їх практикуватимеш.

Дон Хуан безумовно мав рацію щодо потреби в довірі. На початкових етапах мого тринадцятирічного навчання в нього найважчим для мене було приєднатися до його світу і його особистості. Це приєднання означало, що я маю навчитися беззастережно довіряти йому й без упереджень сприймати його як нагваля.

Повну роль дона Хуана у світі магів узагальнював титул, наданий йому іншими магами — його називали нагвалем. Мені пояснили, що це поняття стосується будь-якої людини, чоловіка чи жінки, котра володіє особливим типом енергетичної конфігурації — в очах видця вона постає подвійною світною кулею. Видці вірять, що коли хтось із таких людей входить до світу магів, той додатковий багаж енергії перетворюється на неабияку силу й здатність до лідерства. Отже, нагваль — це природжений керманич, очільник групи магів.

Спершу почуття такої довіри до дона Хуана неабияк бентежило мене, якщо взагалі не викликало огиду. Коли я обговорив це з ним, він запевнив, що для нього довіряти своєму вчителю було так само важко.

— Я казав своєму вчителю те саме, що й ти мені зараз, — сказав дон Хуан. — Він відповів, що без довіри до нагваля немає надії на полегшення, отож неможливо очистити життя від сміття, щоб бути вільними.

Дон Хуан підкреслив, наскільки його вчитель мав рацію. А я вкотре висловив мою глибоку незгоду. Я сказав йому, що виховання в гнітючому релігійному оточенні мало жахливий вплив на мене, а твердження його вчителя і його власна згода з ним нагадують догму смиренності й послуху, яку я мусив засвоїти в дитинстві та якої терпіти не міг.

— Звучить так, наче ви виголошуєте релігійне вірування, коли кажете про нагваля, — сказав я.

— Можеш вірити в що хочеш, — безбоязно відповів дон Хуан. — Факт лишається фактом: без нагваля діла не буде. Я це знаю, от і кажу. Як і всі нагвалі, що були до мене. Але вони казали це не з позиції власної значущості, і я теж. Слова, що немає шляху без нагваля, стосуються винятково того, що людина, нагваль, є ним, бо краще за інших уміє відображати абстрактне, духовне. Але це і все. Наш зв’язок — із самим духом, і лише випадково — з людиною, що доносить до нас його послання.

Я таки навчився беззастережно довіряти дону Хуану як нагвалю, і це, за його твердженням, принесло мені неабияке полегшення й підсилило здатність сприймати те, чого він прагнув мене навчити.