Карлос Кастанеда - Мистецтво сновидінь

Усе це я вже описував так докладно, як тільки міг. А також описував коло магів, до якого ввів мене дон Хуан, аби навчити своїх мистецтв. Спілкування в цьому колі становило особливий інтерес для мене, адже відбувалося винятково в другій увазі. Там я взаємодіяв з десятьма жінками й п’ятьма чоловіками — магами-компаньйонами дона Хуана, а також з чотирма молодими чоловіками й чотирма молодими жінками — його учнями.

Дон Хуан зібрав їх негайно, тільки-но я ввійшов до його світу. Він дав мені чітко зрозуміти, що вони утворюють традиційну групу магів — точну копію його власної команди — і що я маю очолити її. Однак, працюючи зі мною, він збагнув, що я інакший, ніж він очікував. Він пояснив цю різницю з точки зору енергетичної конфігурації, видимої лише магам: замість чотирьох енергетичних відсіків, як у нього самого, я мав лише три. Така конфігурація, яку він помилково вважав виправною вадою, робила мене настільки непридатним для взаємодії з тими вісьмома учнями чи ролі їхнього лідера, що для дона Хуана стало вкрай важливим зібрати іншу групу людей, більш відповідних моїй енергетичній структурі.

Я докладно описав ті події. І все ж я ніколи не згадував про другу групу учнів — дон Хуан не дозволяв мені цього. Наполягав, що вони перебувають винятково в моєму полі, а за нашою з ним угодою я мав писати про його поле, а не про моє.

Друга група учнів була надзвичайно вузькою. До неї входило лише троє осіб: сновидиця Флорінда Доннер-Ґрау, сталкерка Тайша Абеляр і жінка-нагваль Керол Тіґґз.

Ми спілкувалися між собою винятково в другій увазі. У світі повсякденного життя ми навіть приблизної уяви одне про одного не мали. У наших стосунках з доном Хуаном, однак, жодної невизначеності не було — він докладав величезних зусиль, навчаючи нас усіх порівну. Утім, ближче до кінця, коли час дона Хуана от-от мав спливти, психологічний тиск від його відходу став руйнувати жорсткі межі другої уваги. Як наслідок, наше спілкування почало просочуватись у світ повсякденних справ, і ми зустрілися нібито вперше.

Жоден з нас на рівні свідомості не знав про наше глибоке й напружене спілкування в другій увазі. Оскільки всі ми займалися академічним навчанням, ми виявилися більше ніж шоковані тим, що зустрічались раніше. Це було і, звісно, лишається інтелектуально неприйнятним для нас, і все ж ми знаємо, що це невід’ємна складова нашого досвіду. Отже, нам лишилося тривожне знання, що людська психіка безмежно складніша, аніж випливає з повсякденних або академічних міркувань.

Якось ми в один голос попросили дона Хуана пролити світло на наші труднощі. Він сказав, що має два варіанти пояснень. Один — щоб заспокоїти нашу вражену раціональність і підлатати її, сказавши, що друга увага — стан усвідомлення так само ілюзорний, як слони, що пурхають у небі, і все, що ми начебто пережили в тому стані — лише продукт гіпнотичного навіювання. Другий варіант — пояснити так, як це розуміють маги-сновидці: як енергетичну конфігурацію свідомості.

Під час виконання завдань уві сні бар’єр другої уваги, однак, лишався незмінним. Щоразу, поринаючи в сон, я також входив у другу увагу, і пробудження від сну не обов’язково означало, що я з неї вийшов. Роками я міг пригадати лише уривки пережитого вві сні. Значна частина того, що я робив, була енергетично мені недоступна. Знадобилося п’ятнадцять років безперервної праці з 1973-го до 1988-го, щоб накопичити достатньо енергії, аби лінійно перерозподілити все в моїй голові. Тоді я одну за одною пригадував низки пережитих уві сні подій і зміг заповнити хоча б деякі уявні лакуни в моїй свідомості. Таким чином, я вловив цілісність, властиву урокам дона Хуана з мистецтва сновидінь, цілісність, що була для мене втрачена, адже він змусив мене метатися між усвідомленням нашого повсякденного життя й усвідомленням другої уваги. Наслідком цього перерозподілу і є ця книга.

Усе це підводить мене до кінцевої частини обґрунтування причин для написання цієї книги. Маючи в розпорядженні більшість фрагментів уроків дона Хуана з мистецтва сновидінь, я хотів би далі роз’яснити теперішню позицію й зацікавленість останніх чотирьох його учнів: Флорінди Доннер-Ґрау, Тайші Абеляр, Керол Тіґґз і мене. Але перш ніж описати й пояснити результати наставництва та впливу на нас дона Хуана, я мушу переглянути у світлі того, що знаю тепер, раніше недоступні мені частини уроків зі сновидінь дона Хуана.

Остаточне обгрунтування цього твору, однак, надала Керол Тіггз. Вона вірить у те, що пояснення світу, залишеного нам у спадок доном Хуаном — найбільший вираз нашої вдячності йому й нашої відданості його пошукам.