Потім він почав розповідати нам, як йому траплялося пливти через Ла-Манш у таку бурю, що пасажирів доводилось прив’язувати до койок, і на всьому пароплаві тільки двох – його та капітана – не брала морська хвороба. Інколи той другий був не капітан, а помічник, але, як правило, здоровими лишалися двоє: Гарріс і ще хто-небудь. А як не двоє, то самий Гарріс.
Цікава річ: нікого ніколи не бере морська хвороба… на суходолі. У морі бачиш скільки завгодно хворих на неї – повні пароплави, але на суходолі я ще не зустрічав людини, яка б знала, що це таке – морська хвороба. Де ховаються, зійшовши на берег, ті тисячі змучених нею пасажирів, що кишать на кожному судні, – це для мене загадка.
Правда, якщо більшість людей такі, як той чоловік, що його я якось бачив на одному ярмутському пароплаві, то цю уявну загадку розгадати неважко. Пригадую, ми тільки-но відпливли від Саутендського молу, а він уже вистромлявся у відчинений ілюмінатор у дуже небезпечній позі. Я підійшов і спробував урятувати його. Поторсав за плече й сказав:
– Слухайте, відійдіть-но, а то за бортом опинитесь.
– Ох, я б і радий! – тільки й відповів він.
Довелося залишити його там.
Через три тижні я побачив його в кав’ярні при одному батському готелі. Він розповідав про свої подорожі і з великим захватом говорив, як він любить море.
– Морська хвороба? – вигукнув він у відповідь на сповнене заздрості запитання якогось лагідного молодика. – Ну що ж, признаюсь, одного разу мене трохи млоїло. Це було коло мису Горн. Другого дня вранці корабель розбився.
Я озвався:
– А це не вам нещодавно було погано біля Саутендського молу, й ви хотіли опинитися за бортом?
– Біля Саутендського молу? – спантеличено перепитав він.
– Так. На ярмутському пароплаві, у п’ятницю три тижні тому.
– А… справді! – зрадів він. – Тепер пригадую. У мене тоді чомусь голова розболілась. Мабуть, від пікулів. Такий начебто пристойний пароплав був, а пікулі подали – просто гидота. Ви їх не куштували?
Що ж до мене, то я винайшов чудовий спосіб, як запобігати морській хворобі. Треба балансувати своїм тілом у такт із хитанням судна. Стати посередині палуби, і коли підіймається ніс пароплава – нахилятись уперед, аж поки ледь не торкнешся палуби власним носом; а коли підіймається корма – відхилятись назад. Тоді ви самі весь час стоятимете вертикально. Годину-дві воно помагає дуже добре; але ж неможливо хитатись так уперед та назад цілий тиждень!
Джордж запропонував:
– Давайте попливемо вгору Темзою.
І пояснив, що тоді в нас буде досхочу і свіжого повітря, і руху, і спокою; постійна зміна краєвидів розвіюватиме думки (навіть ті, які знайдуться в Гаррісовій голові); а натомившись від веслування, ми добре їстимемо й ще краще спатимемо.
Гарріс зауважив, що Джорджеві небезпечно робити щось таке, від чого він спатиме ще краще; і взагалі йому незрозуміло, як це Джордж примудриться спати більше, ніж він спить звичайно: адже в добі завжди, і взимку і влітку, буває тільки двадцять чотири години. Ну а якщо він і справді зуміє спати більше, то чи не краще відразу померти та й не витрачатись на харчі й помешкання.
А втім, додав Гарріс, йому самому Темза підійде «на всі сто». Я ніколи не розумів, що це за «сто» – сто пенсів чи сто шилінгів, сто дюймів чи сто футів, – але так кажуть усі; отже, мабуть, і справді це якесь дуже підходяще «сто».
Мені Темза теж підходила «на всі сто», і ми з Гаррісом обидва сказали, що Джорджеві набігла непогана думка; але сказали таким тоном, ніби дивувались, як це Джордж спромігся придумати щось таке розумне.
Єдиний, хто не зрадів Джорджевій пропозиції, був Монтморенсі. Сказати по правді, його ніколи не тягло на Темзу.
«Для вас, хлопці, воно, може, й добре, – думав він. – Вам воно подобається. А мені… Ну що мені там робити? Краєвиди мене не цікавлять, тютюну я не курю. Як я побачу на березі пацюка, ви ж однаково не спинитесь. А як я засну, ви почнете якісь витівки в човні, і я можу вилетіти за борт. Ні, якби ви спитали мене, я б сказав, що це дурне діло. Дурне-дурнісіньке».
Проте нас було троє проти одного, і пропозицію прийняли більшістю голосів.
Plans discussed – Pleasures of “camping out,” on fine nights – Ditto, wet nights – Compromise decided on – Montmorency, first impressions of – Fears lest he is too good for this world, fears subsequently dismissed as groundless – Meeting adjourns.
We pulled out the maps, and discussed plans.
We arranged to start on the following Saturday from Kingston. Harris and I would go down in the morning, and take the boat up to Chertsey, and George, who would not be able to get away from the City till the afternoon (George goes to sleep at a bank from ten to four each day, except Saturdays, when they wake him up and put him outside at two), would meet us there.
Читать дальше