Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори

Громадянська війна.

Брав участь. Летить шрапнель, а я ховаюсь.

Весь тягар громадянської війни переніс. І в черзі по пайки стояв, і дрова саночками возив, і городи копав. А найтяжче було нести два пуди борошна з Лаври аж на Гоголівську вулицю, в Києві. «Собачою тропою» ніс, а потім Шевченківським бульваром. І кректав, стогнав, і сідав, і присідав. А таки доніс. Не кинув «здобутків революції».

Тяжко було, але «ми перемогли».

Ну, а потім під’їхала «платформа», мене й посадили [14] …мене й посадили. – Після повернення П. М. Губенка у 1920 р. із Кам’янця-Подільського, куди він виїжджав із Центральною Радою, до захопленого більшовиками Києва, його заарештовано й перевезено до столичного Харкова («В Харків «мене переїхали» 1920 року, в жовтні місяці…»). Через недоведення слідством злочинних намірів у діях письменника в період його співпраці з Центральною Радою П. М. Губенка було звільнено з-під арешту й завдяки клопотанню В. М. Блакитного влаштовано на роботу в газеті «Вісті ВУЦВК», яка виходила в Харкові в 1920–1934 рр., а в Києві в 1919, 1934–1941 рр. .

Потім випустили, але я вже з «платформи» не злазив. Нема дурних.

Книга, що найсильніше на мене враження зробила в моїм житті, – це «Катехізис [15] «Катехізис» – посібник для початкового вивчення основ християнського віровчення. » Філарета [16] Філарет (Дроздов Василь Михайлович, 1782–1867) – московський митрополит, автор посібника «Пространный катехизис». . До чого ж противна книжка! Ще якби так – прочитав та й кинув, воно б і нічого, а то – напам’ять. А хай їй грець! Найдужче вона мені втямки далася.

Книжки я любив змалку. Пам’ятаю, як попався мені Соломонів «Оракул» [17] Соломонів «Оракул» – збірник афоризмів і загадок ізраїльсько-іудейського царя Соломона (? – 928 р. до н. е.). , – цілими днями сидів над ним та кульку з хліба пускав на оте коло з числами різними. Пускаю, аж у голові макітриться, поки прийде мати, вхопить того «Оракула» та по голові – трах! Тоді тільки й кину.

Взагалі любив я книжки з м’якими палітурками..

Їх і рвати легше, і не так боляче вони б’ються, як мати, було, побачить.

Не любив «Руського паломника [18] «Русский паломник» – ілюстроване видання. », що його років двадцять підряд читала мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться було мати, так у мене душа аж у штанях.

А решта книг читалося нічого собі.

Писати в газетах я почав у Кам’янці, на Поділлі, 1919 року, за підписом Павла Грунського [19] Писати в газетах я почав у Кам’янці, на Поділлі, 1919 року, за підписом Павла Грунського. – Ідеться про публікацію перших фейлетонів письменника в кам’янець-подільських газетах «Народна воля» і «Трудова громада». (Чого я був у Кам’янці, питаєте? Та того ж, що й ви!). Почав з фейлетона.

Часто мене запитують, де я мову свою взяв.

Мову свою я взяв з маминої циці. Це – невичерпне джерело мовне.

Зверніть увагу на це, матері, і ваших діточок ніколи не доведеться українізувати.

Хто вивершив мову? Робота. Робота і вказівки А. Ю. Кримського [20] Кримський Агатангел Юхимович (1871–1942) – український сходознавець, історик, мовознавець, літературознавець, фольклорист, етнограф, письменник, перекладач, академік УАН (з 1918 р.). та Модеста Пилиповича Левицького [21] Левицький Модест Пилипович (1866–1932) – український письменник, лікар, педагог. , що з ними я мав щасливу нагоду працювати і про яких я завжди згадую з почуттям глибокої подяки.

Жив я в Києві. В Харків «мене переїхали» 1920 року, в жовтні місяці, а в квітні місяці 1921 року почав я працювати у «Вістях» з Вас. Блакитним [22] Блакитний Василь Михайлович (справжнє прізвище – Елланський; 1894–1925) – український письменник. .

У «Вістях» почав я працювати за перекладача. Робота серйозна, робота відповідальна, робота тяжка, бо доводилося-таки як слід пріти над газетними отими перекладами.

Перекладав я, перекладав, а потім думаю собі:

«Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати!! А потім – письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації не знаю, що я, – думаю собі, – робитиму».

Зробився я Остапом Вишнею, та й почав писати.

Сиджу собі та й пишу. Робити більше нічого, папір є, робота не важка – не те, що там шість годин у яку-небудь книгу рахунки записувати.

Спочатку було тяжкувато, бо папір попервах був поганкуватий і чорнило не дуже добре, та й олівці часто ламались, а потім, як «Книгоспілка [23] «Книгоспілка» – кооперативна видавнича та книготорговельна спілка, створена в Харкові 1922 р. (мала філії в Києві, Одесі, відділи і представництва в інших містах України). У 1922–1930 рр. випустила більше 3000 книжок художньої, навчальної, масово-політичної, кооперативної та іншої літератури тиражем понад 40 млн примірників. Після створення в 1930 р. Державного видавничого об’єднання України (ДВОУ) «Книгоспілка» припинила видавничу діяльність. » взялась постачати добре канцприладдя – стало легше.