Джейн Остин - Гордість і упередження і зомбі

І вона радісно від них утекла. А блукаючи парком, тішилася, що вже за день чи два зможе вирушити додому. Джейн зміцніла настільки, що ввечері виявила бажання на кілька годин спуститися до товариства.

КОЛИ ПІСЛЯ ОБІДУ леді встали з-за столу, Елізабет побігла нагору до сестри і, впевнившись, що та почувається добре, провела Джейн до вітальні, де її радісними вигуками зустріли міс Бінґлі та місіс Герст. Елі-забет іще ніколи не бачила їх такими люб’язними, як у ту годину до появи джентльменів. І хоч битися вони не вміли зовсім, їй довелося визнати, що їхня вправність у розмовах не викликала ані найменшого сумніву. «Якби словами можна було стинати голови зомбі, — подумала вона, — то зараз я перебувала б у товаристві двох найвеличніших жінок-воїнів».

Та коли до вітальні ввійшли джентльмени, погляд міс Бінґлі миттю зосередився на Дарсі. Не встиг той ще й кроку зробити, як їй одразу ж знадобилося щось йому сказати. Він же звернувся до Джейн з увічливим привітанням. Містер Герст злегка вклонився і сказав, що він «щиро радий, що це — лише застуда, а не загадкова моровиця». Та найприязніше Джейн із одужанням привітав Бінґлі. Він був сповнений радості та уважності. Перші півгодини він завзято розпалював багаття в каміні, щоб Джейн, бува, не зашкодила зміна температури. А відтак сів коло неї та майже ні з ким увесь вечір і не говорив. Елізабет, сидячи в кутку кімнати за невеликим точильним верстатом, із неймовірною втіхою споглядала за ними й водночас гострила мечі джентльменів, які — після того, як вона їх оглянула, — виявилися ганебно тупими.

Після чаю містер Герст запропонував невістці зіграти в карти, але марно. Та завчасно дізналася, що містер Дарсі не має настрою на ігри. А невдовзі з’ясувалося, що його пропозицію не підтримав ніхто. Міс Бінґлі запевнила зятя, що ніхто не бажає грати в карти, і те, що після цих слів запанувала тиша, потвердило її слова. Тож містерові Герсту залишилося тільки витягнутися на канапі й задрімати. Дарсі взявся за читання, міс Бінґлі теж, а місіс Герст, захопившись сюрикенами — зірочками для метання, які принесла Елізабет, — час від часу докидала слово в розмову брата з міс Беннет.

Міс Бінґлі ж не лише намагалася читати сама, а й невпинно стежила за читальним процесом містера Дарсі. Вона знову і знову ставила йому якісь запитання або ж зазирала до його книжки. Проте залучити його до розмови так і не вдавалося, адже, вкотре відповівши на щось, той знову занурювався в читання. Зрештою, виснажена спробами вчитатися у власну книжку (яку вона вибрала лише тому, що це був другий том книжки містера Дарсі), вона позіхнула й промовила:

— Як же приємно проводити отак вечори! Відверто кажучи, я не знаю більшої насолоди, аніж читання.

— Казати так може лише особа, що ніколи не відчувала того захвату, коли тримаєш у руці серце, яке досі б’ється, — відповів Дарсі.

Міс Бінґлі, вже звикнувши до того, що її скромні бойові навики стають об’єктом глузування, не відповіла. Позіхнувши ще раз, вона відклала книжку й обвела кімнату поглядом у пошуках якоїсь розваги. А почувши, що брат каже міс Беннет щось із приводу балу, зненацька обернулася до нього й промовила:

— До речі, Чарльзе, а ти справді думаєш проводити в Незерфілді бал? Я радила б тобі зважати на бажання нашого товариства. Здається, я не помилюся, сказавши, що серед нас є ті, для кого цей бал буде справжнім покаранням, а не насолодою.

— Якщо ти маєш на увазі Дарсі, то він, якщо забажає, може лягти спати ще перед початком! — вигукнув Бінґлі. — Що ж до балу, то вважай, що справу вже вирішено. Щойно земля достатньо промерзне, аби наплив нечестивих трохи спав, я візьмуся за розсилання запрошень.

— Я значно більше любила б бали, — сказала міс Бінґлі, — якби ігри на них не були такими нудними.

— Ви значно більше любили б бали, — докинув Дарсі, — якби вас там хоч раз гарненько виграли.

Елізабет зашарілася й ледве стримала посміх. Вона була трохи шокована тим, як легко Дарсі вийшов за межі пристойності, й водночас здивована, що він узагалі наважився за ці межі вийти. Міс Бінґлі ж, не відчувши в його словах жодної двозначності, не відповіла нічого, а невдовзі встала й пройшлася кімнатою. Її фігура була стрункою, а хода — вишуканою, проте Дарсі, заради якого й було влаштовано цю демонстрацію, і далі зосереджено читав. У відчаї вона вдалася до ще одного маневру й, повернувшись до Елізабет, сказала:

— Міс Елізо Беннет, дозвольте переконати вас приєднатися до мене і трохи пройтися кімнатою. Запевняю вас: після того, як довго просидиш на одному місці, це дуже бадьорить.