Николай Билкун - Декамерон Самуїла Окса

О, це питання по суті. Бо, власне кажучи, ви саме за цим і їхали у Євпаторію. У Ялті дуже не полежиш, там камінці боки так намуляють, що під-вечір другого дня вже й лежати ні на чому буде. А у Євпаторії, будь ласка, скільки завгодно! Там такий пляж, що вірші, поеми, балади про нього писати хочеться.

Вірніше б сказати, не пляж, а пляжі, бо він там не один, а їх чимало. Скільки берега у Євпаторії, стільки й пляжів. Природа потурбувалася. Спасибі їй за це.

Пісок, боже, який пісок у Євпаторії! З чим же його порівняти, навіть не знаю. Чи його порівняти з оксамитом, чи його порівняти з пухом. От коли б були у природі жовті лебеді, то обов’язково порівняв би його з лебединим пухом. А так не буду із себе порівняння вимучувати, скажу тільки, що євпаторійський пісок — це євпаторійський пісок. Його треба не просто побачити, його треба власними боками відчути. Тільки тоді ви по-справжньому зрозумієте, що таке євпаторійський пісок.

Словом, прийшли ви па пляж. Облюбували собі містечко. Так, щоб вам ніхто не заважав і ви щоб, нікому не заважали. Простелили яку-небудь ряднину із сучасної синтетики і почали роздягатися,

І тільки-но ви зняли з себе сорочку, як тут-таки вам доведеться присоромлено зітхнути. Глянете ліворуч, глянете праворуч; кругом тіла кольору скоринки житнього хліба. І не просто житнього хліба, який недобув у печі, а того хліба, що перебув у печі. А у вас шкіра кольору молока. І не того, молока, що має високий процент жирності, а того молока, яке тільки-но через сепаратор перепустили.

Ви себе відразу ж почуватимете ніяково. Вам відразу ж захочеться набрати темно-брунатного кольору, який так пасує до зелено-блакитної води Чорного моря. Ваша власна шкіра вам відразу ж покажеться надзвичайно противною, і тут ви можете наробити безліч дурниць, за які вам доведеться розплачуватися тою ж таки власною молочно-білою шкірою.

Тільки-но ступивши на євпаторійський перон, ви мусили б зрозуміти, що з євпаторійським сонцем жарти погані. Ці жарти ще гірші на пляжі. На пляжі вітерець провокує. Знімете ви сорочку, черевики і всю решту, що на вас є, залишитесь у одних трусах і тут відчуєте/як ваше тіло вітерцем обласкано. Вітерець приємний такий, прохолодний. Починає навіть здаватися, що й сонце не пече так, як спочатку пекло. А потім вам починає здаватися, що все тіло ваше наливається богатирською силою, а шкіра своїм кольором все ще компрометує то богатирську силу. І вам хочеться загоріти негайно ж, на протязі яких-небудь п’ятнадцяти хвилин. Вам хочеться наздогнати кольором шкіри і отого сильного Аполлона, і оту струнку Венеру, котрі грають у бадмінгтон на пляжі, і оту громадянку, яка на Венеру, звичайно, мало скидається, але загоріла так, що може конкурувати з дружиною вождя першого-ліпшого негритянського племені, і отого малюка, що рицькається в піску, а сам чорний, як сковорода навиворіт. І ви починаєте сердитись на сонце. Вам починає здаватися, що воно недостатньо смалить, що іншим воно цілими жменями відсипає свої промені, а вам тільки пучкою. Значить, треба взяти від сонця все. Треба обв’язати голову носовичком і розкинутись на піску так, щоб якомога більша площа вашої шкіри була віддана сонцю.,

Ви так і робите. І мушу вам сказати, що робите ви надзвичайну дурницю. Ви йдете не до засмаглої шкіри, а навпаки, від неї. Вірніше, вона сама піде від вас. Піде цілими клаптями.

Про бронзу щось не чутно, зате до вечора ви можете з великим успіхом конкурувати з вареним раком. Все тіло пече немилосердно, ви собі місця не знаходите, простирадло стає жорстким, як бляха, а подушка нагадує купу розпеченого шлаку.

Тут іде в хід пляжно-курортно-народна медицина. Потерпілий обтирається спочатку «Шипром»— не допомагає, потім ллє на себе відрами холодну воду — не допомагає, потім вимащує весь вазелін — не допомагає. Більше, здається, немає нічого. Ні, ще є щось. Крем для взуття і дві пляшки кефіру. Крем для взуття відпадає відразу — він якогось блідо-лілового кольору. Мати шкіру такого марсіанського кольору, навіть обпеченому, не дуже хочеться. Залишається кефір. І кефір негайно йде в хід. Потерпілий вимащується кефіром з голови до п’ят ї на якийсь час заспокоюється. Кефір аж шкварчить на ньому, і тепер потерпілий дуже нагадує підгорілу сирну бабку.

Любі мої колеги, шановне плем’я «дикунів»! Зичу вам приймати кефір тільки всередину. І щоб в перший же день на євпаторійській землі ви не були схожі на підгорілу сирну бабку, не хапайте сонце обома жменями. Беріть його обережненько, воно само знає, що з вами робити, і за тиждень пофарбує вас у чудесний бронзовий колір.