Николай Билкун - Декамерон Самуїла Окса

Але Юл Бріннер заскиглив:

— Е-е-е, містер Бульба, не треба! Ви мене разок пальнете, і я до кінця днів своїх не зможу зніматися. Щелепу зламаєте… А ви не знаєте, скільки мені обійдеться лікування зламаної щелепи. Ми в Америці, містер Бульба. І взагалі я не винен. Винен Лі Томпсон. Він режисер, з нього й питайте. А я не винен, мені заплатили долари, я й те…

Дуже старому Тарасові хотілося приварити своєму «двійникові», але не зачепив він його. Тарас Бульба убогих ніколи не чіпав.

Плюнув Тарас спересердя і пішов шукати режисера Джорджа Лі Томпсона.

Не довго й шукав, знайшов.

— Агов, чоловіче, а совість у тебе є? Що ж ти з чесного козака зробив? Чи то пугало, чи то бандита? А що, коли за такі штуки та шаблею по ребрах полоскотати?

Режисер голлівудівський до всього звик. Він коли почув, що перед ним Тарас Бульба персонально стоїть, і про шаблю забув, а сказав такі слова:

— Хеллоу, містер Бульба! А чи не виступили б ви у кінотеатрі на прем’єрі перед демонструванням фільму? За рекламу і долари не турбуйтесь.

Правда, зовнішність треба трохи змінити. Підігнати до того Бульби, якого ми в кіно покажемо. Вуса вкоротити, підстригти…

— Ось я тебе зараз підстрижу, — вигукнув Тарас, схопившись за шаблю. — Я тебе на цілу голову вкорочу!

Але режисер Дж. Лі Томпсон ніби крізь землю провалився, і Тарас його не знайшов. Довелось шукати постановника фільму Гарольда Гехта.

Знайшов-таки. А знайшовши, сказав:

— Ну? Твоя робота? Мене ти не зганьбиш, який я є, весь світ знає, але стільки добрих людей-глядачів ошукав? І в кого ти такий брехливий удався? Ти мене на екрані монстром породив, а я тебе уб’ю!

І вже насипав Тарас пороху на полку пістольну і вже звів курок, але постановник замахав руками.

— Вбийте, а рекламу не підривайте! Містер Бульба, зважте на те, що ми затратили на зйомки 7 мільйонів доларів! Краще мені повіситися на тому дереві, до якого приковували вас, щоб спалити…

Тьху! А ти краще спали оті ролики, що накрутив.

— Не можу, містер Бульба, ніяк не можу: тоді згорить вся фірма.

— А вигоріли б ви всі до ноги, Люциперові секретарі! Назнімали мамі своїй, голови б вам за це познімати. Та цур вам і пек вам. Вам мене все одно не опоганити, бо одне діло Бульба, а друге діло ви — плюгавці, долара найманці!..

Отак старий Тарас плюнув ще раз та й подався з Голлівуду.

Моя скромна праця не розраховує на глибоку науковість. Я прошу розцінювати її як своєрідну інструкцію для тих, чия нога вперше ступить на землю древньої Керкінітиди.

Відразу ж домовимось, що громадяни, котрі приїхали у Євпаторію з курортними путівками в кишені, інструкції цієї читати не будуть. Скажу відверто, що вона їм просто ні до чого. Інструкція розрахована не на організованого курортника, а на неорганізованого дикуна.

Курортникові що? Курортник сам собі не належить. Він належить курортній адміністрації з тієї самісінької хвилини, як тільки ступить на євпаторійський перон і його запхнуть у курортний автобус.

З тієї самісінької хвилини організований курортник може самовиключитись, бо в подальшому розвитку подій його вже програмуватиме курортна адміністрація.

Йому скажуть, коли робити фіззарядку, коли вмиватися, коли снідати, коли обідати, коли в море входити, коли з моря виходити, коли лягати і коли вставати.

Більше того, навіть коли він (мається на увазі організований курортник) лежить на пляжі і, здавалося б, курортна адміністрація могла б вже йому нічого не казати, вона все-таки скаже, коли треба перевернутися з лівого боку на правий або навпаки.

Не варто й говорити, що ніхто так не панькається з дикуном. Він може прокидатися, коли захоче, може вмиватися, а може й не вмиватися. Коли снідати і коли обідати, йому може підказати тільки власний шлунок і ніхто більше. Дикун може заходити в море коли-завгодно і виходити з моря аж тоді, коли він набридне нудьгуючим рятувальникам на яликах і вони йому скажуть: «Ну, от що, голубе, вилазь, нам вже час вечеряти».

Дикун може лежати на пляжі на лівому боці доти, доки з правого боку не піде дим і той димне помітять з міської каланчі. Тут вже можуть втрутитися пожежники. Але, зрештою, це особиста справа дикуна.

Що й казати, на складному і відповідальному пляжно-купальному терєні бідного дикуна-новачка можуть чекати які завгодно несподіванки. Вони бувають і приємними і не дуже.