Николай Билкун - Декамерон Самуїла Окса

Бо він — «половинчик». Одна половина хороша, а де друга взялася — чорти її батька знають.

Якось редакція одержала листа. Автор його — молодий шофер. Ось суть листа: «Шановна редакція! Чи не могла б ти поперчити начальство нашого гаража? У воротях нашої автобази стирчить штир, і ми часто протикаємо шини, а начальство заходів не вживає». Сучасна молода людина! Молодець! Він уболіває за народне добро, йому шкода державних шин, він не пошкодував часу, щоб сісти і написати до редакції листа! Але взяти лопату і викопати той клятий штир чи забити його молотком далі в землю… Ні, до цього він додуматися не зміг. Це не входить в його обов’язки.

Бо він — «половинчик». Одна половина хороша, а друга аж пищить, у фейлетон проситься.

Ваш друг — не прогульник. Він не прогуляв жодного дня. Він хороший хлопець, і руки в нього теж золоті. Він тільки трохи на роботу спізнюється. Він трохи неорганізований. Він «перекури» любить. Він і з обідньої перерви пізніше всіх повертається… так хвилин на… надцять. А так він нічого. У три гуртки записаний. На репетицію він теж запізнюється. А взагалі… І членські внески сплачує акуратно. Він жодного дня не прогуляв. Запізнюється тільки…

Він — «половинчик».

У нашого знайомого прямий, рівний ніс. На помідор не схожий ні формою, ні кольором. Півлітра горілки не відтягає кишеню його піджака… Загалом він хороший, роботящий, веселий, дотепний, щирий. До речі, він жодного разу не потрапляв до витверезника. Скажіть йому, що він «п’яниця»!

Ого! Він не п’яниця, він… жертва «традиції». «Традиції», авторами якої були стародавні п’яниці.

Він любить «примочувати». Він примочує аванс, зарплату, нову зубну щітку, зустріч і проводи, події сумні і радісні. Він п'є на Миколи-зимнього і на День танкіста. Але не до непритомності… Він загалом хороший хлопець — коли вип’є, не бешкетує, а лізе цілуватися. Він — «половинчик». Одна половина хороша, а про другу говорити боляче.

Весела, молода компанія прийшла після роботи в клуб. Компанія трохи занадто гомінлива. Не бійтеся їх. Це хороші хлопці. Це роботящі хлопці. Вони вам ніс не роз’юшать, молодих дерев вони теж не ламають, до перехожих не чіпляються. Але часом з їхніх рожевих юнацьких уст зриваються такі словечка…

Ой, як не хочеться про них писати! Бо загалом це хороші хлопці, наші хлопці, роботящі хлопці. І таке… Оті вигуки, ті словечка! Ну, як вони не в’яжуться з їхніми славними трудовими ділами.

Ні, не будемо більше про них говорити. Вони і самі, той… Вони самі з головами. Давайте краще всі разом, скільки нас є, вдаримо по «половинчиках». Хто чим може! Хто працею чесною, хто прикладом власним, хто словом дошкульним.

Його можна бачити скрізь. Виловлюють гицелі бродячих псів, а він, з’явившись наче з-під землі, починає скиглити:

— Це негуманно! Собачка теж жити хоче. Собачка, можна сказати, друг людини, а ви її так…

Фінал такого втручання примітивний: собачого вболівальника везуть на пастерівський пункт, де йому роблять щеплення від сказу. Бачите, вийшло так, що собачка не осягнула високих душевних поривань свого благодійника і хапнула його за литку.

Додому він повертається трамваєм. У трамваї відбуваються маленькі дебати з приводу того, що молодик з вусиками-вістряками під носом не хоче поступитися своїм місцем бабусі.

Почухуючи живіт, куди йому нещодавно зсадили протисказову сиворотку, наш знайомий подає репліку:

— І чого ви причепилися до дитини? Ви ж бачите, що тут написано: «Місця для дітей»!

На зупинці молодик дає нашому знайомому по потилиці так, що капелюх налазить йому на носа, і каже:

— Ти, пахан, не лізь не в своє діло! Дитина! Подумаєш, дитина. У мене, може, в самого діти є.

Уже біля самого дому наш знайомий встигав стати свідком малоестетичної сцени. Двоє міліціонерів намагаються підняти з тротуару п’яндигу, який вмощується спати.

— Куди ви його? Ви ж бачите, він трошки напідпитку, А ви його за руки… Не можна так. Він людина. Ну, буває, ну, випив…

Він довго умовляє міліціонерів, і ті, зрештою, махнувши на все рукою, йдуть собі. П’яндига зводиться навкарачки, потім намагається стати вертикально. Тут він помічає свого рятівника;

— А, керя! Ти-и ч-чого тут ш-шляєшся? Н-ну, випив, н-ну, а тобі яке д-діло? З-за твої? А в-в мор-р-ду хочеш?

Ні, рятівник у морду не хоче. Він встигає шмигонути в під’їзд. А п’яндига, будьте певні, піде далі, і мажете не сумніватися, таки знайде того, хто «хоче в морду».