Олег Чорногуз - «Аристократ» із Вапнярки

Здесь есть возможность читать онлайн «Олег Чорногуз - «Аристократ» із Вапнярки» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1983, Издательство: Дніпро, Жанр: Юмористическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

«Аристократ» із Вапнярки: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги ««Аристократ» із Вапнярки»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Відомий український сатирик у своєму першому в Україні сатиричному романі вивів цілу галерею гротескно яскравих сатиричних типів, що уособлювали витвори безлико-тоталітарної радянської системи.
Роман написаний з властивою авторові іронією, читається легко, захоплююче. В часи так званого застою цей веселий, дотепний, але гострий і соціально спрямований твір з виразно українським національним обличчям дивом пробився у світ через стіну суцільної і всеохоплюючої ідеологічної цензури і став настільки популярним, що кілька його видань миттєво тонули в надрах вдячних читачів, котрі бачили в ньому гротескно-правдиве віддзеркалення тогочасної дійсності.
Анотація до видання 1983 р.:

«Аристократ» із Вапнярки — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу ««Аристократ» із Вапнярки», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— А кий?

— Не зрозумів?!

— Ну, кий?! Більярдний! Ви не знаєте, звідки походить назва кий, кийок?! Не від цього брата?

— Ви даремно смієтеся, Стратоне Стратоновичу. Даремно, а я вам доведу. Етимологічно, а хочете — лінгвістично. До речі, ви знаєте, що є така наука, як лінгвістика?..

— Ви мене на лінгвістику не збивайте. Ви мені прямо скажіть: у «Либеді» ви були чи ні?

— Не був.

— Отак би і зразу. А в «Наталці» чи «Верховині»?

— Я був, Стратоне Стратоновичу, — втручався Панчішка з діамантовими кінчиками вух. — Це не те. Типове не те. Нема шику.

— Що мені ваш шик. Мені не шик потрібний, а шинка.

— Так дозвольте, Стратоне Стратоновичу, закінчити… Так от, слово «Либідь» походить не від Лебедя, як дехто вважає… Лебеді — то птиці. До речі, ви знаєте, коли гине лебедиха, то лебідь піднімається високо вгору і каменем…

— Будемо закруглятися. Уже розвезло. Його до ранку не переслухаєш, — казав Стратон Стратонович і підводився з-за столу. — Розпатякалося! Ви собі як хочете, а я поїхав…

— Стратоне Стратоновичу, а на коня? До речі, ви знаєте, звідки походить оцей вислів «на коня» або «на стремено»? Ще за часів Запорозької Січі, коли козаки…

— Це його патякання уже ви, Панчішко, послухайте, а мені час…

— А даремно. Це дуже цікаво. Я ж кінчав історико-філологічний факультет. До речі, я закінчив… Я не хвалюсь… Ви знаєте… Але я закінчив його з відзнакою, хоч майже ніколи нічого не вчив. Я завжди читав. І за фахом… Чуєте, Стратоне Стратоновичу, за фахом я більше історик, ніж філолог.

— За фахом усі ми історики, — уже з порога кидав Стратон Стратонович. — А за професією — бух-гал-те-ра-á! З нарукавниками! — Потім вибивав з мундштука недопалок і тільки після цього лагідно казав: — Ви тільки мені тут, хлопці, дивіться. Щоб ніяких слідів не лишалося. А то ще «Фіндіпош» спалите…

Панчішка розпливався в рожево-оранжевій посмішці і запевняв Стратона Стратоновича, що все буде «в ажурі». Ховрашкевич пояснював, звідки пішов цей вислів, але Стратон Стратонович уже його не чув. Його вечірня програма на цьому закінчувалася, як і наш восьмий розділ.

РОЗДІЛ IX,
в якому розповідається про добрі прикмети, велике затемнення, місто-парк, механіка Бублика, донечку Ротшільда, пончики, оголошення, філолога у відставці, матусю Карапет і її майбутнього квартиранта

Усе складалося якнайкраще. Такої гостинності від столиці Сідалковський не чекав.

— Це добра прикмета, — гадав він, — Столиця приймає в свої обійми провінціала.

А треба зауважити, що Сідалковський належав до людей забобонних, але від посторонніх це приховував і навіть соромився, бо про людське око вважав себе переконаним атеїстом.

Отож гостинний прийом на пероні він відносив до гарної прикмети, але навіть не підозрював, що його гучне прибуття до столиці співпало з хвилинами великого затемнення. Якби про це Сідалковський дізнався своєчасно, він згодом усі свої життєві невдачі відніс би саме до цієї події. Та цього Сідалковський навіть не помітив. Того вечора електромережа працювала справно, а лампи денного освітлення горіли краще, ніж будь-коли, бо на багатьох підприємствах міста якраз розпочався тиждень економії електроенергії, і на Сідалковському подія великого затемнення не відбивалася ніяк.

Можливо, Сідалковський поводився б так, як слід поводитись під час затемнення сонця, але його про це ніхто не попередив, а календарями він не користувався — навіть тими, що виходили мільйонними тиражами. Отож тепер зрозуміло, чому він нічого на собі не відчув, окрім, звичайно, страшенного потягу прийняти квіти з рук Тамари та виступити від імені польської делегації, за члена якої його спочатку прийняли. Але цим бажанням, як гадав Сідалковський, він передусім завдячував трьом полякам-селекціонерам і випитому на дурничку коньяку, що пізніше перемішав його ще й з горілкою, вином і чеським пивом «Будвар», якого Сідалковський не любив, але пив заради закордонної назви і гарно розмальованої етикетки.

Сідалковський ішов Києвом, а назустріч йому посміхалося сонце. Воно освітлювало Хрещатик, лаврські та софійські золоті бані, переломлюючись, вибухало яскраво-сліпучими спалахами на каштанових свічках і навіть грало зайчиками на припорошених черевиках Сідалковського, які аж ніяк не вписувалися у ці чисто вимиті київські вулиці й тротуари. Він ішов повз Ботанічний сад університету між стрімких тополь та розлогих каштанів і думав: «Не місто, а суцільний Парк культури та відпочинку. Ради такого міста варто жити, але не в цьому будинку». Сідалковський глянув на величезну споруду із бетону й скла, над останнім поверхом якої пливли хмари і яка, здавалося, просто наповзає на оперний театр, ставлячи перед собою єдину мету — розчавити його.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на ««Аристократ» із Вапнярки»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на ««Аристократ» із Вапнярки» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге ««Аристократ» із Вапнярки»

Обсуждение, отзывы о книге ««Аристократ» із Вапнярки» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x