Юрій Винничук - Груші в тісті

І тут ми знову мусимо поділити жінок на дві половини. Тих, які роздягаються самі, і тих, які чекають, аби їх роздягнули. Вся штука, одначе, полягає в тому, що, навіть розіклавши все по поличках, ви все одно не збагнете, хто вона, ваша панна. Те, що вона не роздягається сама, а соромливо віддається вашим рукам, зовсім не означає, що чинить це уперше, вдруге, втретє чи всьоме. Є панни, які просто люблять, коли з них скидають усі ці лушпайки, і готові кайфувати з цього у тисяча перший раз так само, як і в перший. Є серед них і такі, що чинять це не від кайфу, а щоби вас збаламутити, і коли ви її спитаєте, скільки вона мала мужчин, можете не сумніватися, що відповідь буде одна: «Ти у мене другий». Хоча запитувати про такі речі безглуздо. Правди ви все одно не почуєте. А тому, коли вона вам шепоче у хвилини ніжності: «Ах, як давно я цим не займалась», — приймайте її слова із вдячністю, мовби ви й не здогадуєтесь ні про що інше.

Панна, яка роздягається сама, робить це з двох причин: а) має тебе в дупі і їй глибоко начхати, що ти про неї думаєш, б) не має тебе в дупі, а тому не бажає грати вар'ята.

З превеликим задоволенням я дійшов висновку, що панна в дупі мене не має, бо якби мала, то не прибирала б кухні. Хоча це не свідчить про її палкі почуття. Може, вона просто органічно не витримує розгардіяшу. Є й такі. Переважно вони виявлялися колєжанками моїх друзів і, прибираючи мою кухню, прагнули справити враження не на мене, а на того, з ким прийшли.

Але одна річ прибрати стіл, а інша — помити підлогу. Може, вона й не кохає мене, але мити підлогу, маючи мене в дупі, це вже патологія. Ні, вбийте мене, а я не повірю, що вона мене не любить.

Єдине, що турбувало мене, коли ж вона цим займалась? І що далі я про це думав, то все з більшим жахом усвідомлював собі всю цю ганебну для мене картину. Адже вона не лягла доти, доки все не прибрала. Це дуже похвально. Це характеризує її з найкращого боку. Але коли я цього не пам'ятаю, значить, я спав. Я відрубався. А вона, бідачка, звершивши цей подвиг, з надією скинула майточки і лягла поруч. Може, навіть пригорнулася до мене, може, щось чутливо шепотіла на вушко. Та ледве чи я це усвідомив. Який же я негідник! Я обхопив голову руками і тяжко замислився. Та що тут думати! Щойно тепер у мою остаточно просвітлілу голову дійшло: я ж бо — у майтках. Ну все, я зганьбився навіки. Нема мені виправдання. Ясно, що ніч минула сповнена цноти і лінивого посапування.

І розпач з такою силою потряс мою душу, що я вирішив зробити щось для цієї дівчини приємне. В моєму розумінні приємне — це щось смачне. Сніданок у ліжко. А що люблять панни на сніданок?

Є безліч тупоголових чоловіків, які на сніданок панні пропонують ковбасу, яєшню, смажену бульбу або вчорашній олів'є з великою байдою хліба.

О жах! О кари Господні! Це страшна помилка, це удар по системі й крах усіх сподівань. Таким сніданком можна зруйнувати геть усе, що було збудовано за вечір і ніч. Ви могли вночі демонструвати вершини сексу, а вранці все це полетить коту під хвіст. Ні! Ні! І триста разів ні!

Записуйте, невігласи. Життя людині дається один раз, і прожити його треба так, аби не зіпсувати майбутнє одним-єдиним сніданком. Отже, найголовніше: панна вранці нічого жувати не любить. Жодних ковбас, шинок, сальцесонів, шпондерків, макаронів. Сніданок мусить бути легким і повітряним, танути в писку, розтікатись по яснах і не застрягати в зубах. А з першим ковтком кави розлитись устами, як пісня гуцулки над зеленим плаєм.

Що в нас не застряє в зубах? Ну? Я вас питаю! Так-от, в зубах не застряють млинці, налисники і яблука в тісті. Збиваєте два яйка зі шклянкою молока, цукром і мукою, вмакаєте в них плястерка яблук і смажите на пательні, або печете налисники і перемащуєте їх джемами, вареннями, конфітурами, мармулядами, чоколядами, спогадами про минулу ніч, сонячними зайчиками і власними секреціями. І ось настає священна хвилина. При перших звуках пробудження панни до активного життя берете тацю з кавою, налисниками чи яблуками в тісті й несете до покою. Це історичне видовище вже ніколи не зітреться з її пам'яті; вона пронесе спогад про нього крізь усі злигодні життя. І коли-небудь, коли вона буде прощатися з цим зафайдоленим світом, з її потьмянілих вуст злетять слова, звернені до чоловіка: «А ти мені ніколи на сніданок не приносив у ліжко яблука в тісті». Він, бідолашний, відразу стрепенеться, обхопить її за плечі: «А хто! Хто приносив? Хто?!». Та у відповідь дістане лише гірку усмішку — останню в її житті.