Ірен Роздобудько - Оленіада

— І що?

— А те, що подякували мені щиро, подарували букет квітів — і так з тим букетом — навпрошки сюди!

— Та за що ж?! — сплеснула руками перелякана Зоя.

— Як — за що? — скинула брови пані. — За замах на лад у країні! Адже автомобілі — то нові ресурси у всій нашій оленячій економіці. Вихід... тобто, виїзд до всього прогресивного світу! Розумієте?

Зоя нічого не зрозуміла, але тричі впевнено кивнула головою.

— От і ви, дорогенька, — посміхнулася пані N, — за те саме сидите...

— Ну що ви, — зашарілася Зоя і повторила те, що вже казала при першому знайомстві: — Я нафту цупила...

— Не цупили, дорогенька, — розсміялася пані. — Не цупили — ви її знайшли! То ваше щастя, що люди її слоїками у вас купували, на побутові потреби: коліщата у візків змащувати, для гасових ламп, для дьогтю. А якби мої креслення та з вашим ресурсом об’єднати — що б було?

— Що? — з острахом вимовила Зоя, голова якої вже йшла обертом.

— Технічна революція! — радо вигукнула пані N.

Зоя аж подушкою накрилась: ого, не може бути!

А пані випросталася з-під казенної ковдри і заходила по камері.

— Я ваше родовище ще розроблю! Нічого! Прийде час...

.І час цей надійшов ніби на її прохання — в ту саму мить, коли вона збиралася повідати ошелешеній Зої щось важливе.

Але не встигла...

...Двері камери тихо відчинилися.

І обидві жінки побачили, як у них входять чотири тіні в білих простирадлах з каптурами, низько насунутими на обличчя.

Зоя так перелякалась, що досить нечемно вп’ялася пані N в руку.

А тіні, ставши по периметру камери, завмерли, пропускаючи досередини п’яту — в прокурорській мантії.

Тінь у мантії витягла з кишені згорток єгипетського сувою і почала зчитувати з нього текст, від якого у Зої поволі розкрився і без того вже добряче роззявлений рот.

— У зв’язку з різкою зміною політичних обставин ми, що нижче підписалися, виносимо терміновий вирок ув’язненій громадянці...

Тут вони назвали справжнє прізвище Зоїної співкамерниці, від чого роззявлений рот колишньої перукарки заціпило на віки вічні.

— ...і волею, даною нам великим народом нашої неосяжної батьківщини, постановляємо...

Зависла загрозлива пауза.

— Коротше, так, — вимовила тінь в мантії. — Ось вам, шановна, мішок (до ніг пані N полетіла запилюжена довга ряднина), а ось — шприц з ін’єкцією. Якщо не хочете неприємностей на свою голову, зробіть усе самі. Або... Або попросіть ось її — тінь кивнула в бік закляклої Зої. — Уколетесь і — в мішок! Без гамору і пилу! На все про все маєте десять хвилин!

Вимовивши ці слова, тіні швидко ретирувались.

Двері камери зачинились.

Пані N допомогла Зої закрити рота і гірко посміхнулася.

— Ну й на тому — дякую. Добре, що хоч не гільйотина...

Вона поглянула на годинник і копнула ногою ряднину:

— Час прощатися...

— Ні, ні! Не може такого бути! — вигукнула Зоя, і сльози рясними потоками затопили її обличчя і груди.

Їй було прикро розлучатися з пані, котра так швидко і дотепно навчила її уму-розуму.

Ех, з гіркотою подумала Зоя, ще б пару днів таких лекцій і бути їй, Зої, справжньою обізнаною жінкою, з якою не соромно і у в’язниці сидіти.

Тим часом пані N напружено про щось думала, а потім сказала:

— Ось що, дівчино, я відчуваю відповідальність за вас і тому пропоную зробити наступне: я залізу в той мішок — нічого не поробиш. Але й ви теж зробите те саме...

— Я? — вирячила очі Зоя і хотіла вже додати: «А мене за що?» — але промовчала, адже вигук виглядав би не солідарно.

— Так, — підтвердила пані N. — Тобто ми вдамо, що зробили ці заштрики, — і разом заліземо в цю ряднину!

— Навіщо? — не зрозуміла Зоя.

— О господи, ви що, Дюма не читали?!! — сплеснула руками напарниця. — А для того, щоби вони подумали, що ми мертві, і винесли нас куди подалі. До моргу, наприклад. Чи до лісу. Або кинули в море з високої кручі... А ми той мішок розпоремо — нігті у мене, бачте, які гострі вашими зусиллями! — і — упс: на свободі!

Зоя заплескала в долоні.

Уперше вона бачила таку розумну і кмітливу жінку!

— Ви готові? — запитала та.

— Готова! — мужньо відгукнулась Зоя.

— Тоді швидше! Маємо ще три хвилини!

І пані N випустила весь вміст шприця у свою подушку.

Потім вони забралися до мішка, щільненько вляглися, обнялися, мов дві сестри, заплющили очі, стримуючи дихання і...

...і до приміщення з веселим сміхом, музикою і різнобарвними повітряними кульками влетів веселий натовп наглядачів у барвистих клоунських костюмах.