Джером Клапка Джером - Троє у човні (якщо не рахувати собаки)

Якось ми було взяли гасницю, після того сказали собі, що «більше ніколи в житті». Увесь той тиждень ми ніби жили в гасовій крамниці. Він просочується скрізь. Мені ніколи не доводилося бачити, як просочується гас. Ми тримали його спереду човна, але звідти він протік аж до правилки. Весь човен і все, що було в човні і траплялось йому на шляху, просякло гасом. Ним залило всю річку, весь мальовничий пейзаж і зіпсувало атмосферу. Хоч би звідки не дмухав вітер, чи то з заходу, чи то зі сходу, з півночі чи з півдня, відчувався тільки гас. Нам здавалося, що якби він прилетів навіть із самої Арктики, чи десь із піщаних пустель, все одно він буде наскрізь просякнутий запахом гасу.

Гасом залило і спаскудило захід сонця, а місяць ним просто просмердівся.

Ми спробували позбутися від нього в Марлоу. Ми залишили човна біля мосту і пішли до міста, щоб утекти від нього, але він переслідував нас скрізь. Усе місто було наповнене гасом. Ми проходили через кладовище, і нам здавалося, що люди на ньому поховані в гасі. На Гай-Стріт так тхнуло гасом, що ми дивувалися, як люди можуть там жити. Миля за милею ми йшли дорогою в напрямку до Бірмінгема, але не допомагало нічого. Вся країна занурилась у гас.

Наприкінці тої мандрівки, десь опівночі, ми зупинилися біля розбитого дуба в якомусь віддаленому полі і присяглися (протягом цілого тижня ми тільки те й робили, що лаяли той гас звичайною, як це роблять прості пересічні люди, лайкою — цього разу це було щось нечуване) — присяглися ніколи більше не брати з собою в човен гасу, хіба що на випадок якоїсь недуги.

Тому цього разу ми спинилися на спиртівці. Незважаючи на те, що і вона — не найкраще, що може бути. Ви їсте проспиртований пиріг, проспиртовані тістечка. Але спирт, навіть якщо він потрапляє всередину організму у великих кількостях, значно корисніший, ніж гас.

Ще на перший сніданок Джордж запропонував яйця, шинку, які легко готувати, холодне м'ясо, чай, хліб, масло та варення. На другий сніданок можуть бути тістечка, холодне м'ясо, хліб з маслом та варення — і в жодному разі не СИР. Сир, як і гас, надто високої думки про себе. Він хоче, аби все в човні було таким, як він. Він проникає крізь усі пакунки і надає сирного присмаку всьому, що в них є. Ви навіть не можете сказати, що ви їсте, чи то пиріг з яблуками, чи сардельку, а чи полуниці з вершками. Все видається сиром. Сир надто пахучий.

Пригадую, як один мій приятель купив у Ліверпулі кілька головок сиру. Сир був відмінний, витриманий, насичений і з потужним — десь у дві сотні кінських сил — запахом. Цей запах, без сумніву, можна було зачути за три милі, а за дві сотні ярдів він міг звалити людину з ніг. У той час я саме був у Ліверпулі, і мій приятель сказав, що якщо я не проти, він передав би їх зі мною до Лондона. Протягом найближчих двох-трьох днів сам він не збирався повертатися, а сир, на його думку, не може так довго зберігатися.

— Ну звичайно ж, мій дорогий друже, — відповів я, — із задоволенням.

Я сказав, щоб його принесли мені, і я поклав його збоку в екіпажі. Це була напіврозвалена колимага, яку тягла якась засапана сновида із вивернутими колінами, котру її господар із захопленням називав конем. Я поклав сир зверху, і ми поволі рушили, та так, що наша швидкість додала б честі найшвидшому паровому катку, який будь-коли існував у світі. Було так весело, немов на похоронній процесії, доки ми не повернули за ріг. Там вітер підхопив сирний дух і погнав його прямісінько на нашого скакуна. Той умить пробудився, фуркнув від жаху і наддав до трьох миль на годину. Вітер усе ще дув у його напрямку, і поки ми доїхали до кінця вулиці, він побив усі свої рекорди і досяг швидкості чотири милі на годину, залишаючи далеко позаду калік і старих огрядних пані.

Щоб стримати його біля станції, візнику знадобилась допомога ще двох носіїв, і хтозна, чи вдалося б їм це зробити, якби один із них не здогадався накинути шкапі на ніс хустинку і запалити шматок обгорткового паперу.

Я взяв квиток і зі своїм сиром гордо вирушив на платформу. Всі довкола шанобливо поступалися мені дорогою. Потяг був переповнений, і я змушений був прилаштуватися в купе, де вже й без мене було семеро пасажирів. Якийсь старий джентльмен роздратовано намагався було заперечити, але я все ж таки увійшов, поклав свої сири на полицю, із задоволеною усмішкою втиснувся поміж них і сказав, що сьогодні чудова погода. Минуло кілька секунд, і один із джентльменів почав вовтузитися.

— Щось тут дуже душно, — сказав він.