Андрій Кокотюха - Язиката Хвеська

— А як же? — тепер фотограф тримався більш впевнено. — У кожного своя робота, господа. Значить, фото трупа я зробив. Тоді по мобільник, в міліцію дзвонити. Хап — а він, бляха, розрядився. Ось він, дивіться! — Смик тицьнув під носа капітанові свій телефон, який дійсно показував, що батарея розрядилася. — Забув поставити на зарядку, заморочився вчора, роботи багато. Ось у кофрі зарядний пристрій, збирався на роботі втикнути в розетку, все як треба…

— Я знаю, що треба робити для того, аби зарядити мобільник, — перебив капітан, і тон його не віщував нічого доброго. — Далі.

— Ну, значить, я побіг до найближчого автомата. Он там він, — Володя кивнув кудись за спини міліціонерів. — Можете перевірити. «Нуль два» набрав, а тепер же порядок цифр помінявся, якось інакше треба набирати, я і забув зовсім. Коротше, вдуплив я швидко, таки добився до міліції, але час все ж таки пройшов. Я потім туди, до трупа, і не повертався. Аби, знаєте, не топтатися на місці скоєня злочину. І без того потоптався… І ось тепер, бачте, трупа нема. Був, — Смик знову підсунуву фотоапарат капітанові, — і вже нема!

Досвідчений опер Середа потроху починав розуміти: хтось із присутніх тут явно починає бути схожим на ідіота. І капітанові міліції зовсім не подобалося, що цим «хтосем» може виявитися він сам.

— І ви нікого не додумалися поставити тут поруч? — гаркнув він. — Грамотний же чоловік, на місці пригоди топтатися не хочете. А тут так протупили. Чи попросити когось, випадкового перехожого якого-небудь, аби викликав нас, поки ви тут постоїте?

— Слухайте сюди! — Смик зайняв глуху борону. — Я не кожен день трупи знаходжу! Я взагалі покійників боюся! І детективів не люблю!

— До чого тут…, — капітан навіть позадкував.

— До того! — Смик зробив крок у його бік. — Розгубився я, хіба не ясно? Жінка, вся в крові, лежить на землі, не ворушиться!

— Так розгубився, що сфоткати встиг? — відчувши, що помітно втрачає контроль ад ситуацією, капітан Середа відсунув убік політеси.

— Професійні рефлекси, кажу ж вам! Спочатку — миттєва реакція, тільки потім — розгубленість і переляк! — випалив Володя. — Ось у вас же, капітане, є якісь рефлексии? Точно є, точно!

— Показав би я тобі зараз усі свої рефлекси! — скреготнув зубами Середа. — Так, добре… Нічого доброго, звичайно, але — добре. Зараз твої, гм, ваші покази запишуть. — він повернувся корпусом до хлопців з опергрупи: — Вперед, починаємо! Якщо тут лежав труп, тут мусять залишитися хоча б сліди крові. Взагалі…

І раптом сталося те, що дало капітанові Середі та й решті працівникам міліції, які прибули на місце пригоди, зрозуміти: контроль над дурною ситуацією вони втрачають остаточно і безповоротно.

— О-опс! — вигукнув хтось із оперів.

До скверика підкотив і, скреготнувши гальмами, зупинився мікроавтобус із емблемою популярного телевізійного каналу на борту. З іншого боку підкотив легковик, пикрашений логотипом іншого, не менш поплярного телеканалу. З обох машин почали дружно десантуватися люди з телекамерами та мікрофонами.

— Назад! — крикнув один із автоматників, наставляючи зброю на телевізійників, але, побачивши націлену на себе камеру, вирішив за краще не заїдатися і відступити.

— А це що таке? — гаркнув Середа і в останній момент стримався, аби не згребти Володю Смика в оберемок.

Той про всяк випадок відійшов від небезпечного капітана на безпечну відстань.

— Теж рефлекси, — спробував виправдатися він, криво посміхнувшись. — Мало що ви можете зі мною тут зробити… Я ж спочатку шефу дзенькнув. Очевидно, це він подбав про підмогу. Я навіть подумати не міг, що закривавлені трупи можуть зникати…

— У Києві просто з місця вбивства зникають закривавлені трупи!

Такою фразою в прямому ефірі почала вечірній випуск новин ведуча популярного каналу. Знаючи, що на неї дивляться мільйони, ведуча в студії витримала коротку театральну паузу, насолоджуючись сама собою та ефектом від сказаного, і продовжила:

— Так, у всякому разі, заявляє чоловік, який, ідучи сьогодні вранці на роботу, наткнувся на тіло жінки. Потерпіла не подавала ознак життя і була закривавлена. Свідком скоєного злочину виявився фотограф популярної газети «Фокус плюс» Володимир Смик…

За цією фразою протягом дня стояла велика купа застережень. Адже фактично телевізійники зараз у прямому ефірі порушували неписані, але обов'язкові для дотримання правила гри. Ці правила, передбачали, зокрема, що по телевізору в сюжетах не вимовляють назв друкованих та Інтернет-видань. Виняток передбачений лише тоді, коли в телеефірі йде пряма, відповідним чином оплачена реклама даного видання. Інший випадок: якщо з людиною, про яку йдеться в сюжеті чи програмі, щось сталося. Наприклад, перерізало поїздом на рейках. У такому випадку можна закрити очі на те, що з телеекранів прозвучить, ким і де працював загиблий.