Андрій Кокотюха - Язиката Хвеська

— Як на мене — всі ви тут на «ме»! — повторила прибиральниця. — Ме-ме-ме! Інтелігенція! Все, я пішла заяву писать! Хвате з мене і вас, і вашого «ме»! І побачу я, інтелігенція, як ви отут, у вашому «ме», будете кожний після себе вимивати своє «ге»! У вас тут одна нормальна людина на всю контору — Володька Смик, фотограф ваший! А знаєш, чого?

— Чого? — Бойка справді зацікавили критерії, за якими потомственна прибиральниця визначає нормальність людини.

— А того, шо він із села! Від землі людина! Завжди біля нього смітник чистий! А за вами всім кожен день прибирати треба!

— Знаєте, тьоть Галь, — обережно подав голос Сєва. — Вам взагалі-то гроші платять за те, що ви після нас смітники вичищаєте…

— Розумний дуже! — осадила його прибиральниця, крутнулася на п'яті і залишила приміщення «чоловічого клубу».

На якійсь час запанувала тиша, яку порушив Костя Бабкін.

— Звільняється вона. Гадом буду — звільняється.

— Аби ж то, — зітхнув Сєва. — Вона раз на два місяці обов'язково звільняється.

— Цей раз, схоже, до кінця піде, — вів своє Бабкін. — Вона відрами ось так не завжди кидається. Я її тільки раз такою бачив. Пам'ятаєте, вона колись швабру свою так шукала? Волала на весь коридор, — кинувши недопалок у попільницю, Костя розпрямив спину і, старанно імітуючи верескливий глос прибиральниці, прокричав: — Куди відісрали швабру, інтелігенція, мать вашу так! Тільки шо я її тут бачила — а тепер уже нема! — знову заговоривши своїм голосом, він закінчив: — Ну, а тоді як вгилить відром об стіну — воно на млинець ледь не перетворилося… Сила ж у людини, я вам скажу… Я потім якось попробував, — він безнадійно махнув рукою і витяг нову сигарету.

— Слухайте, а що, фотограф наш — він і правда не смітить? — запитав Присяжний.

— Смітить, — гойднув головою Бабкін, розминаючи сигарету пальцями. — Він своє сміття постійно в чужі смітники кидає. Гамбургери в нашому колективі тільки він і жере. А упаковки від них кругом накидані. Бач, мужики, як просто сподобатися нашій прибиральниці.

— Я тобі, Кость, більше скажу: дуже важливо це — подобатися прибиральниці! Скажи, Макс? Е, ти чого?

Тепер і Бабкін звернув увагу: Бойко завмер на місці, втупившись у одну, тільки йому видиму точку, і, здавалося, нічого довкола себе е чув і не бачив.

— Тебе так тьотя Галя налякала? — Сєва помахав рукою перед Максимовим обличчям.

Бойко кліпнув очима, якось дивно глянув спочатку на Присяжного, потім — на Бабкіна.

— А правда — де швабра тоді щезла? Знайшли?

— Слухай, чувак, далась тобі та швабра!

— Знайшли чи ні? — вів своє Максим.

— От чесно — хрін його знає! — признався Бабкін. — Чого тебе раптом на швабрі переклинило?

— Як ти сказав: її бачили — і тепер її нема. Але її бачили, правильно? — запитав Бойко.

— Гори вона вогнем, та швабра! — роздратований Бабкін так сильно стиснув пальці, що переламав сигарету і, плюнувши спересердя, пожбурив уламки за вікно.

— А я знаю, — тепер обличчя Максима Бойка сяяло так, наче він щойно знайшов, де Україні брати альтернативне російському газу паливо.

— Що знаєш? Де швабра?

— До чого тут швабра! Гори вона вогнем, Бабкін! Я просто знаю!

— Ну, не знаю, не знаю…

Свою ідею Бойко розказав шефові спочатку раз, потім — ще раз, тепер зупиняючись більше на деталях. Ріг обидва рази слухав, не перебиваючи, лише ставлячи короткі уточнюючі запитання. Та, зрозумівши загалом суть Максимової пропозиції, все одно не готовий був прийняти якесь конкретне рішення.

— Поки що я бачу в тому, що ти придумав, лише ризик, — нарешті сформулював шеф свою думку з приводу почутого.

— Ризик є. Тільки в нашій ситуації зведений до мінімуму. Просто треба ще раз усе прорахувати…

— Я не рахуй, Бойко, а неправдивий виклик міліції — це злочин. Знаєш, що за це буває?

— Навіть у нашій державі, правоохоронні органи якої діють у більшості випадків не в правовому полі, провину треба доводити, — зараз Максим заспокоював швидше себе, ніж Рога, хоча був згодний з ним на сто один процент. — Ось хай доведуть спочатку. З інопланетянами на Лисій горі ми теж ризикували. А тут буде фотографія. Те, на що ви вказували нам дві години тому. Буде доказ, розумієте? Серіал резонансних публікацій на задану тему я вам гарантую. Інвестор буде задоволений.

— Та я розумію, розумію, — Ріг підвівся з-за столу, поміряв кроками кабінет, і пройшовшись так разів зо три, повернувся в редакторське крісло, відкинувся на його високу спинку: — Фотограф не погодиться. Ось де наше слабке місце.