Жозе Сарамаго - Сліпота

Не йдіть надто близько одне до одного, щоб не спотикатися, але не втрачайте контакту зі своїми сусідами, лише один із них міг не клопотати собі голову цими новими правилами тактики пересувння по вулиці, а саме зизоокий хлопчик, який ішов посередині, захищений з усіх боків. Ніхто з наших сліпих не поцікавився, як пересуваються та плавають у сліпому морі інші групи, чи там теж прив'язуються одне до одного, за подібної чи інших ситуацій, але відповідь на таке запитання, якщо воно виникне, здобути легко, досить тільки подивитися, якщо ти маєш таку можливість, на будь-яку з груп, крім тих, які з причин для них, певно, важливих, проте нам невідомих, об'єднуються тісніше, ніж усі інші, й ти побачиш, що протягом дня вони одних учасників втрачають, а інших набувають, бо постійно хтось відбивається від гурту і зникає в загальному натовпі, інший під дією земного тяжіння до нього притягується, іноді його приймають до товариства, іноді — ні, залежно від того, що він приносить із собою. Бабуся з першого поверху повільно відчинила вікно, вона не хоче, аби хтось довідався про її сентиментальну слабкість, проте з вулиці вже не долинає ніякого шуму, вони вже пішли, покинули це місце, де майже ніхто не буває, стара має бути задоволена, адже їй не треба буде ні з ким ділитися своїми курми та кролями, вона має радіти цьому, але чомусь не радіє, з її сліпих очей падають дві сльозинки, уперше вона запитала себе, чи є якийсь сенс жити далі. Відповіді вона не одержала, відповіді не завжди надходять тоді, коли вони потрібні, й часто буває так, що чекання відповіді і є єдиною можливою відповіддю.

Та дорога, яку вони обрали, проходила за два квартали від будинку, в якому старий із чорною пов'язкою на оці наймав свою парубоцьку квартиру, але вони вирішили туди не заходити, їжі там не було, одягу він не потребував, книжки був неспроможний читати. Вулиці були заповнені сліпими, які йшли на пошуки чогось їстівного. Вони заходили до крамниць із порожніми руками, із порожніми руками здебільшого й виходили, після чого сперечалися між собою, чи варто й далі залишатися в цьому кварталі, чи ліпше піти на розвідку в інші частини міста, велика проблема полягає в тому, що так як стоять справи, а стоять вони вкрай кепсько — питної води немає, електрики немає, газовими балонами, в яких іще залишився газ, користуватися небезпечно, бо можна влаштувати пожежу в помешканні — готувати їжу неможливо, навіть якби ми знали, де шукати сіль, оцет, приправи, щоб приготувати страву, бодай віддалено схожу на ті, які ми їли раніше, та що там говорити про приправи, ми були б цілком задоволені просто зваривши овочі, якби вони в нас були, те саме можна сказати й про м'ясо, адже крім неодмінних кролів і курей, можна було б використати також собак і котів, якби вони дозволили себе зловити, та оскільки досвід — справжній учитель життя, навіть ці тварини, колись домашні, навчилися не довіряти ласкавим словам, тепер вони полюють зграями і зграями захищаються, щоб не бути впольованими, а що, завдяки Богові, вони не втратили зір, то вони значно ефективніше, аніж люди, вміють захищатися, а як треба, то й нападати. Усі ці обставини та міркування привели сліпих до висновку, що найкращою їжею для людей є консерви, й не лише тому, що в більшості випадків вони вже приготовлені, готові до споживання, а й тому, що їх легко переносити й легко ними користуватися. Звичайно, на всіх бляшанках, пляшках та на різних упаковках, де зберігається продукція, яка швидко псується, стоять дати, після яких її споживання не рекомендується, а іноді стає небезпечним, але народна мудрість не забарилася випустити в обіг безвідповідальне прислів'я, певною мірою симетричне іншому, яке перестали вживати і яке проголошувало, якщо очі не бачать, то серце не відчуває, тепер стали казати, якщо очі не бачать, то шлунок радіє, тому люди й почали їсти стільки гидоти. Йдучи на чолі своєї групи, дружина лікаря подумки стала підбивати баланс їжі, яка ще збереглася в пластикових мішках, вистачить ще на одну трапезу, якщо собаці не давати, але, схоже, він зуміє прогодуватися власними засобами, тими самими, які так йому допомогли схопити курку за шию й урвати їй і голос, і життя. У них удома, якщо пам'ять її не зраджує і якщо ніхто туди не проник, зберігається чималий запас консервів, якого надовго вистачило б для подружжя, але сім ротів прикінчать його дуже скоро, навіть якщо вдатися до суворої економії. Завтра їй доведеться знову навідатися на склад супермаркету, вона має вирішити чи йти їй самій, чи попросити чоловіка, щоб він її супроводжував, чоловіка або першого сліпого, який молодший і спритніший, тут їй доведеться обирати між можливістю принести більше їжі і швидкістю дій, яка, не забуваймо, може включати в себе необхідність утікати від переслідування. Багнюка на вулицях, схоже, збільшилася вдвічі від учорашнього дня, людські екскременти, перетворені вчорашньою зливою на кашу, і які тепер обліплюють чоботи тих чоловіків і жінок, які тут проходять, насичують атмосферу бридким смородом, схожим на густий туман, крізь який можна пробитися, лише доклавши чималих зусиль. На оточеному деревами майдані з пам'ятником у центрі зграя собак пожирала чоловіка. Певно, він помер зовсім недавно, його члени ще не задубіли, й собаки обгризали кістки, відриваючи від них зубами шматки м'яса. Крук стрибав навколо, чекаючи тієї миті, коли й він зможе поживитися тим падлом. Дружина лікаря відвела очі, але було пізно, блювотиння невтримно піднялося з її нутрощів, і вона виблювала двічі, тричі, почуваючи себе так, ніби її власне, ще живе тіло шматували інші собаки, її опанував такий розпач, що захотілося лягти й померти прямо тут. Чоловік запитав, Що з тобою, інші, з'єднані мотузкою, наблизилися, відчувши раптовий страх, Що сталося, Напевне з'їла щось протухле, А от у мене все гаразд, І в мене. їм пощастило, вони тільки відчувають збуджене гарчання собак, раптове й сердите каркання крука, у штовханині один із собак укусив його за крило, випадково, без злого наміру, і тоді дружина лікаря сказала, Пробачте мені, я не могла втриматися, тут неподалік собаки пожирають іншого собаку, Вони пожирають нашого собаку, запитав зизоокий хлопчик, Ні, наш собака, як ти його називаєш, живий, він туди наблизився, але не приєднався до них, Після тієї курки, яку він нещодавно з'їв він навряд чи голодний, сказав перший сліпий, Тобі вже краще, запитав лікар, Атож, ходімо звідси, А де тепер наш собака, запитав зизоокий хлопчик, Цей собака не наш, він тільки був пішов із нами, а тепер він, певно, залишиться тут, думаю, він бігав із ними раніше й тепер зустрів своїх друзів, Я хочу какати, Не тут, У мене дуже болить живіт, поскаржився малий. Він тут таки й випорожнився, як міг, дружина лікаря знову виблювала, хоч і з іншої причини. Вони перейшли через широкий майдан і коли опинилися в затінку дерев, дружина лікаря обернулася й подивилася назад. До гурту підбігли й інші собаки й. почали гризтися за те, що залишилося від трупа. Слізний собака наближався до них із низько опущеною мордою, так ніби йшов по сліду, просто за звичкою, бо тут йому було досить підняти очі, й він би побачив ту, кого розшукував.