Жозе Сарамаго - Сліпота

Коли повернулися до палати й показали, як мало вони принесли їжі, хтось звинуватив їх у тому, що вони не стали вимагати більше, адже саме для цього їх обрали представниками колективу. Тоді лікар розповів про те, що сталося, розповів про сліпого рахівника, про бандита з пістолетом і про сам пістолет. Невдоволені знизили тон і зрештою погодилися, що сеньйор доктор справді добре захищав інтереси палати. Потім розподілили їжу, й хтось не забув нагадати нетерплячим, що трохи — це завжди краще, аніж нічого, крім того, залишилося зовсім мало часу до того, як принесуть обід. Погано тільки буде, якщо з нами станеться те, що сталося з кобилою чоловіка, який привчав її не їсти й уже домігся успіху, але тут вона й здохла. Інші заусміхалися блідим усміхом, а один сказав, Той чоловік не так уже й погано придумав, якщо кобила, здихаючи, не знала, що вона здихає.

Старий із чорною пов'язкою на оці зрозумів, що його портативний радіоприймач як через свою крихку конструкцію, так і внаслідок короткого часу свого корисного існування має бути викинутий зі списку цінностей, що їх треба було віддати як плату за їжу, взявши до уваги, що функціонування приладу насамперед залежало від того, має він чи не має батарейки всередині, й від того, протягом якого часу вони діятимуть. Проте хрипкий тон голосів, що долинали з ящичка, свідчив, що жити йому залишилося недовго. Тому старий із чорною пов'язкою на оці вирішив припинити загальні прослуховування, ще й тому, що сліпі з третьої палати лівого крила могли несподівано наскочити й висловити з цього приводу іншу думку, керуючись не матеріальною цінністю приладу, яка була близькою до нуля, як цінністю його негайного використання, що, безперечно, була дуже високою, не кажучи вже про те, що там, де був пістолет, із високою ймовірністю могли знайтися й батарейки. Тож старий із чорною пов'язкою на оці сказав, що слухатиме новини сам-один на ліжку, ховаючи голову під ковдрою, і якщо почує щось цікаве, то розповість усім. Дівчина в чорних окулярах попросила його, щоб він бодай іноді дозволяв їй слухати трохи музики, Лише для того, щоб зовсім її не забути, виправдовувалася дівчина, але старий був незламний, казав, що надто важливо знати про те, що відбувається зовні, а хто хоче слухати музику, нехай слухає її у своїй голові, на те нам і пам'ять, щоб зберегти спогади і про музику, і про все добре, що нам довелося пережити. Мав рацію старий із чорною пов'язкою на оці, музика з його радіоприймача вже дряпала слух так, як може дряпати душу гнітючий спогад, тому він стишував звук до мінімуму в чеканні, коли стануть передавати новини. Тоді він трохи підсилював звук і нашорошував вуха, щоб не втратити жодного слова. Потім своїми власними словами переказував інформацію найближчим сусідам. Так, від ліжка до ліжка, новини повільно поширювалися по всій палаті, спотворюючись щоразу, коли переходили від одного слухача до наступного, і важливість інформації зменшувалася або посилювалася залежно від персонального оптимізму або песимізму того, хто її переказував. Так тривало до тієї миті, коли слова замовкли й старий із чорною пов’язкою на оці більше не мав чого розповідати. І не тому, що в нього поламався радіоприймач чи розрядилися батарейки, а досвід його власного життя та й не тільки того життя, що належало тільки йому, з вичерпною очевидністю показав, що час нікому не підвладний, і хоч ця машинка могла ще бути справною, проте хтось міг замовкнути раніше від неї. Протягом того першого дня, прожитого під п'ятою сліпих бандитів, старий із чорною пов'язкою на оці слухав і передавав новини з власної ініціативи, спростовуючи фальшивий оптимізм влади, а тепер, коли вже настала ніч, заховавши голову під ковдру, слухав ті хрипи, на які слабке електроживлення перетворювало голос диктора, коли раптом почув, як той заволав, Я осліп, потім шум чогось важкого, що вдарилося об мікрофон, швидку послідовність якогось гамору, вигуків і зненацька мертву тишу. Єдина радіостанція, яку міг ловити тут усередині малий радіоприймач старого з чорною пов'язкою на оці, замовкла. Ще протягом тривалого часу старий притуляв вухо до тепер мовчазного ящичка, ніби сподівався, що голос у ньому знову зазвучить і почне передавати останні вісті. Проте він здогадувався, він знав, що цей голос уже не зазвучить ніколи. Біла хвороба вразила не тільки диктора. Наче по бікфордовому шнуру вона швидко й ефективно поширилася на всіх працівників тієї радіостанції. Тоді старий із чорною пов'язкою на оці пожбурив свого радіоприймача на підлогу. Сліпі бандити, якби прийшли сюди шукати приховані дорогоцінності, знайшли б підтвердження, якби про це подумали, що недарма вони не визнали за потрібне включити портативні радіоприймачі до списку цінних речей. Старий із чорною пов'язкою на оці, натягнув ковдру собі на голову, щоб досхочу поплакати.