Жозе Сарамаго - Сліпота

Але поки що цього не сталося. Коли вранці вона прокинулася, дуже рано, як мала звичай, її очі бачили так само ясно, як і раніш. Усі сліпі в палаті спали. Вона стала думати, як повідомити їх про те, про що хотіла їх повідомити, можливо, скликати всіх і приголомшити новиною, а може ліпше буде сказати це тихо, скромно, мовби не надаючи великого значення своїм словам, Уявіть собі, хто міг би подумати, що я збережу зір посеред стількох людей, які осліпли, а можливо, навіть буде ліпше вигадати, що вона була сліпа й несподівано до неї повернувся зір і в такий спосіб повернути їм надію, Якщо до неї повернувся зір, казатимуть вони один одному, то, можливо, він і до нас повернеться, але може також статися, що вони їй скажуть, Якщо так, то йди звідси геть, і тоді вона їм відповість, що не може покинути чоловіка, а тому що військо не дозволить покинути карантин жодному з тих, хто тут перебуває, то їм доведеться змиритися з її присутністю. Кілька сліпих заворушилися на своїх ліжках, як і щоранку, випустили гази, але від цього атмосфера не стала більш смердючою, бо найвищий рівень насичення її смородом, схоже, був досягнутий. Тут тепер панувало не тільки повітря, яке хвиля за хвилею котилося з нужників, від якого хотілося блювати, тут стояв також дух, що поширювався від двохсот шістдесяти осіб, чиї тіла, просякнуті власним потом, не могли й не зуміли помитися б, які носили одяг, що забруднювався з кожним днем, які спали на ліжках, на яких не раз також випорожнювалися. Яка користь була їм від мила, щолоку, прального порошку, про які тут усі забули, якщо більшість душів були засмічені або заповнені каналізаційними водами, коли із забитих сміттям водопровідних труб брудна вода лилася назад, заливаючи ванні кімнати, проникаючи між дошками коридорів, заповнюючи тріщини між плитками. Яке божевілля вселило мені бажання виказати себе, засумнівалася раптом дружина лікаря, навіть як вони не стануть вимагати, щоб я їх обслуговувала, а це вельми сумнівно, я сама не витримаю і почну тут мити та чистити, поки мені стане сил, а це робота не для однієї особи. І її рішучість, яка вчора здавалася такою незламною, почала кришитися, розпадатися на уламки перед огидною реальністю, яка забивала їй ніздрі й ображала її очі, тепер, як надійшла та хвилина, коли треба було переходити від слів до діла. Я боягузка, прошепотіла вона в розпачі, ліпше я була б сліпою, тоді мене не мучили б ці місіонерські примхи. Троє сліпих підвелися з ліжок, один із них був продавець аптеки, вони пішли зайняти позиції у вестибюлі, щоб одержати там ту частину сніданку, яка призначалася для першої палати. Ніяк не можна було стверджувати, що позаяк при розподілі порцій були відсутні очі, то харчі ділили приблизно, упаковку сюди, упаковку туди, навпаки, було прикро бачити, як сліпі чоловіки знай намагалися обманути один одного, знову й знову поверталися до початку розподілу, хтось із особливо недовірливим характером хотів точно знати, що дісталося іншим, потім неодмінно починалися суперечки, кілька штурханів і два три ляпаси, завдані, звичайно ж, наосліп. У палаті уже всі прокинулися, готові одержати свої пайки, з досвідом тут опрацювали досить зручний спосіб розподілення, починали з того, що всю їжу зносили вглиб палати, туди, де стояли ліжка лікаря та його дружини, а також ліжка дівчини в чорних окулярах та хлопчика, який кликав матір, і саме туди приходили по двоє мешканці палати, кожен по свою порцію, починаючи від ліжок, найближчих до входу, першого ліворуч, першого-праворуч, другого ліворуч, другого праворуч, і так далі, без суперечок і без штовханини, і немає сумніву, що мир і спокій були варті більшого, аніж необхідність зачекати трохи довше. Ті, хто мав їжу на відстані простягнутої руки, були останніми, що обслуговували себе, крім, звичайно ж, зизоокого хлопчика, який завжди закінчував їсти раніше, ніж дівчина в чорних окулярах одержувала свою порцію, тож частина її пайки незмінно зникала у шлунку малого. Сліпі сиділи з головами, обернутими до дверей, чекаючи, коли почують кроки товаришів, кроки не дуже впевнені, але які ні з чим не можна було сплутати, кроки людей, які несуть щось важке, але шум, який вони почули, був зовсім іншим, їм навіть здалося, що їхні товариші біжать, якщо така легкість пересування була можлива для людей, що не знають, куди їм поставити ноги. А проте годі було припустити щось інше, коли нарешті ті троє, відсапуючись, з'явилися у дверях, Що там таке трапилося, чому ви повернулися бігцем, запитав хтось, коли троє їхніх товаришів стали пропихатися у двері разом, щоб повідомити несподівану новину, Нам не дозволили принести їжу, сказав один із них, а інші повторили, Атож, вони нам не дозволили, Хто, солдати, запитав чийсь голос, Ні, сліпі, Які сліпі, ми тут усі сліпі, Ми не знаємо, хто вони були, сказав продавець аптеки, але думаю, вони з тих, які прибули сюди разом з останньою партією, І чому вони раптом не дозволили вам принести їжу, досі з цим не було жодних проблем, запитав лікар, Вони сказали, що дармові харчі закінчилися, від сьогодні кожен, хто хоче їсти, муситиме платити за це. Обурені голоси залунали в усіх кутках палати, Такого не може бути, Забрати від нас нашу їжу, Банда здирників, Щоб сліпі грабували сліпих, це ганьба, ніколи не думав, що доживу до чогось подібного, Треба пожалітися сержанту. Хтось із найрішучіших запропонував, щоб усі разом пішли й повернули їжу, яка належала їм. Це буде не так легко, сказав продавець аптеки, їх багато, я мав таке враження, що там їх великий гурт, а найгірше те, що вони озброєні, Як озброєні, Озброєні кийками, в мене досі болить рука там, де по ній ударили, сказав один із трьох, Спробуймо розв'язати цю проблему по-доброму, сказав лікар, ходімо, я поговорю з тим народом, думаю, тут ідеться про якесь непорозуміння, Я піду з вами, сеньйоре доктор, сказав продавець аптеки, але з того, як вони налаштовані, я дуже сумніваюся, що вони вас послухають, Хай там як буде, а піти ми повинні, не можемо ж ми просто залишатися тут, Я піду з тобою, сказала дружина лікаря. Невеличкий гурт вийшов із палати, крім того, який нарікав, що в нього болить рука, він вважав, що вже виконав свій обов'язок і залишився в палаті розповідати іншим про їхню ризиковану подорож, їжа — ось вона, за два кроки, але спробуй її взяти, коли вона оточена стіною з людських тіл, І всі з кийками, нагадав він.