Анна Хома - Провина

Він невесело усміхнувся й уявив собі, як це було, як блискуче виглядала Зірка, як вона пригощала гостю своїм улюбленим каберне і як вишукано й майстерно тероризувала її весь час, поки вони сиділи й чекали його приходу.

А він у цей час сидів у машині при виїзді з міста і чекав Божого змилування.

«Хоч як крути, хоч як верти, куме, а ми все одно всюди винні, одна нам дорога…»

Рука сама потягнулася до крана. Вода вкотре радісно полилася у ванну.

«Досить просто почекати, поки річка вийде з берегів…»

Марія кинула погляд на замкнені двері ванни. Тривожили вони її, сильно тривожили.

Дві години минуло, а звідти не чулося жодного звуку, окрім плюскоту води. Це лякало більше, ніж повна тиша.

Олег тільки підсміювався: «Тепер бачите, які в мене були думки, коли ви там так довго сиділи?» Позичивши у його дружини косметику і гребінець, вона намагалася причепуритися, але погляд знову й знову повертався до замкнених дверей.

Є, звичайно, жінки, які вміють тримати себе у формі за будь-яких обставин. Такі й на похорон прийдуть елегантно вбрані й підретушовані за всіма правилами візажу. Вона до них не належала. Просто змусила себе хоч трохи загримувати синці під очима і підвести бліді, як смерть, губи, щоб не так лячно було дивитися на себе у дзеркало.

Її чоловік вийшов з ванної несподівано, без попередження, вона ледве встигла відскочити, бо якраз у цю мить рішуче підійшла до дверей, щоб постукати.

Вони зустрілись обличчям в обличчя. Обоє — на чужій території, в чужому одязі, в синцях і латках, якими нашвидкуруч прикрили свої рани, обоє — по вуха у своєму минулому, з лантухами гіркого досвіду за плечима, все ще не готові назвати одне одного на ім’я.

— Ти… щось хотіла?

— Твоя жінка хотіла втекти.

— Неправда. Мені просто треба з’їздити в одній терміновій справі, а твій друг мене не пускає. Я вкрала у його дружини сукню.

— Найкращу, до речі. Владе, чому ти не спитаєш, куди так поспішає твоя жінка?

— Тебе підвезти?

— Ні, це неблизько, а ти не спав усю ніч. Я дістануся на маршрутці.

— Жодних маршруток, я тебе відвезу.

— Це небезпечно. Ти можеш заснути за кермом…

— Зараз вип’ю каву і…

— Є просте й геніальне рішення, пані та панове. Я можу підкинути вас, Маріє, куди ваша душа запрагне. Головне — випросити у вашого чоловіка авто, але щоб він ні про що не здогадався, — і вперед.

Падав рясний дощ, спрагла земля встотувала його кожною своєю клітинкою… притулившись до шибки, Марія думала про все і про ніщо.

Її чоловік сидів на сидінні поруч з водієм і, видно, почувався не в своїй тарілці.

— Ти можеш не дивитися мені під руки? — вкотре роздратовано кинув Олег. — Я, як і ти, вмію їздити і, уяви собі, навіть права маю…

— Усім відомо, як це робиться: права купив, машину купив, їздити не купив. Я тебе вб’ю, якщо ти нас угробиш.

— Я знав, що ти оптиміст, але щоб настільки!

На виїзді з міста чоловік згадав, що забув техпаспорт.

— Нічого, прорвемось…

— Олежику, я не звик їздити без документів. Повертай…

— Висадіть мене тут, я зупиню маршрутку. Зараз багато ходить маршруток…

— Обійдемося без маршруток!

Суворий тон йому ніколи не вдавався, дощ рясно кропив землю, яка так за ним скучила, поля, дерева, дорога — все раділо життєдайній волозі.

— Можна запитання? — підняв руку Олег. — Хтось знає, куди ми ідемо?

Марія зауважила, як її чоловік втупився в нього, хвилину так посидів, потім потер око, а тоді перевів погляд кудись у далечінь.

— Здається, прямо, — бовкнула вона. Треба ж було щось відповісти.

— Здається?!

— Я ніколи там не була, але мені пояснили, як туди доїхати.

— Туди — це куди?

Шурхіт шин по мокрому асфальті, бризки потривожених калюж із-під коліс, монотонний шум двигуна… Марія зраділа, що за кермом не її чоловік. І зітхнула. Олег чекав відповіді.

— Я точно не знаю.

— Владе, твоя жінка каже, що ми ідемо туди, не знаємо куди.

— Відколи ти почав вірити жінкам? І от що, давай поміняємося місцями: дорога слизька, а в мене як-не-як більший досвід, я не хочу, щоб знову щось сталося. З мене досить неприємностей…

Марія рвучко озирнулась: їй раптом здалося, що за ними біжить біда. «Дорога слизька, слизька… слизька,» — заспівав двигун. У дзеркалі заднього огляду вона спіймала погляд водія і замотала головою. Олег заспокійливо кивнув.

Добре, коли ті, кого любиш, мають розумних друзів. При умові, звичайно, що ці друзі на вашому боці.

— Прошу пасажирів не відволікати водія дурними зауваженнями. А загалом, Владе, я викликався везти твою дружину, а не тебе. Тобі не обов’язково було їхати.