Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери

— Пасулю, Марько, хочу тичити, — озвався жваво Фийса.

— Е-е-е, пане Фийсо, лишіться ви, до мари, тої пасулі, ачей не втікає у Палестину?

— А ви штось радите мудріше?

— У мене там ще десь припрятано од діда півлітра большевицької зарази… подьте до нас — малінько тровитись будеме, — мовила Фіскарошка, дивлячись із доброю сусідською любов’ю на пана Фийсу.

* Баюсатий бачі — вусатий дядько

* Бровза — харчова сода

* Будар — туалет у дворі

* Будюгови — жіночі труси

* Варіха — ополоник

* Варош — місто

* Водяноє-неправоє — недобрий дух

* Гавра — барліг

* Галя — так нарекли у народі репродуктор

* Ганна Ладані — відомий кукурудзовод, двічі Герой Соціалістичної Праці із Мукачівщини

* Гертикашна — туберкульозна

* До содухів праведних — на той світ

* Дудки — гроші

* Дяка, мати дяку — бажання, мати бажання

* Зафіштелити — задиміти

* Збийвіч — людина авантюрного характеру, яка зіб’є будь-якого праведника із вірного шляху

* Знюшкатися — зійтися

* Жівани — бандити, злодії

* Колодиця — замок

* Копоня — голова

* Крумплі — картопля

* Леквар — сливове повидло

* Лилик — кажан

* Линдик — чоловічий статевий орган

* Локтовня — жандармська управа

* Льондром — у блуд

* Мальфа — мавпа

* Марішка ти зелена — незлоблива лайка

* Мацур — кіт

* Мицьки — котики вербові

* Нанашка — хресна мати

* Нанашко — хресний батько

* Неволяшний — хуліган

* Оболок — вікно

* Парадичка — помідор

* Пасуля — квасоля

* Пенгів — колишня грошова одиниця Угорщини

* Писок — лице, — обличчя

* Райбати — прати, але тут у значенні “кохати”

* Ранташ — просмажена на олії мука для заправки перших страв

* Річка-фрай — вільно, досита.

* Серсама — інструмент, але тут мається на увазі статевий орган

* Тварь — обличчя

* Тичити — ставити тички для квасолі, яка плететься по них

* Торомбатий — товстогубий

* Файта — рід

* Франц Йовжка — Франц Йосиф, імператор Австро-Угорщини

* Цімбор — товариш

* Шаркань — міфічна літаюча змія

* Шелюги — нетріби

* Шіковний — працьовитий, легкий на підйом

Ім’я українського письменника-прозаїка, публіциста, драматурга, радіо- і тележурналіста нині добре знане на теренах рідного Закарпаття, України, ближчого й дальшого зарубіжжя. Народився він у приміському селі Клячанові — місто Мукачево майже поруч, але в ближчих своїх куточках геть приховане від прямого повсякчасного погляду сельчанина знаменитою горою Ловачкою, ще у прадавні часи заселеною працьовитим людом. Виокремившись із гірського пасма Вігорлат-Гутинського хребта, що різко переходить у велику Середньо-Дунайську низовину, вона ніби підкреслює свою окремішність, ба навіть свою виключність. У творах письменника гора носить й іншу, але теж жіночу назву — Меланія, таки приловила у свої життєдайні сіті не тільки прадавніх металургів краю, залізоробів, ще за чотири тисячоліття до Христової доби, а й нашого сучасника Дмитра Кешелю та його ближчих земляків.

Рідна земля з благословенними Карпатами, приреченими, за висловом знаменитого художника Рокуела Кента, народжувати митців, не поскупилася вділити своїх щедрот й Дмитрові Кешелі. Нагородила його твердістю духу, сформувала його неординарний художній світ, назавше сповнила серце патріотичними почуваннями, які визначили й раннє входження ще підлітка, школяра Дмитра в царину словесного мистецтва, й одну з посутніх особливостей його письма — пряму присутність у ньому авторського «я», закоханого у рідні обрії. Починав він короткими зразками малої прози, етюдами, або, як казав Франко, «психологічними студіями», чи, за визначенням Стефаника, «студіями й образками», покликаними до життя оточуючою природою і людьми, їх вабливістю, а подеколи й черствістю до відкритої добру і красі його душі, що дещо незвично, образно сприймає дійсність.

Становлення таланту прозаїка йшло в ключі ліричної прози з використанням дедалі ширшої палітри умовних способів письма й посиленням епічної розлогості творів. Був це тривалий у часі процес упродовж навчання на філологічному факультеті Ужгородського університету й подальших журналістських буднів, що продовжуються досі.

Його художній світ спресував у собі класичну українську національну літературну традицію з неоромантизмом та імпресіонізмом Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Василя Стефаника, новішими знахідками українського словесного мистецтва. Більше — в українськофілологічній родині Кешелів іменами найзнаменитіших наших письменників нарекли своїх дітей — Лесю й Тараса — в часах, коли щире українство називалося не інак, як буржуазним націоналізмом. Як читача Дмитра Кешелю захоплює світова класика, особливо новіша, ваблячи, мабуть, своєю незвичною образністю. Та однією з найміцніших підвалин його письма є глибинна рідна народна художня стихія, що сягає не тільки народного анекдоту, пісні-балади, казки, легенди й переказу, а й, може, насамперед, народної демонології й міфу, закорінених у товщі кільканадцяти тисячоліть, упродовж яких наші пращури творили на нашій землі людську цивілізацію. Людність прадавніх культур, які змінювали одна одну, не зникала безслідно, частку досвіду попередників несли далі у прийдешність наступники, тому міфологічні уявлення жили повнокровно у свідомості наших батьків і дідусів, залишилися часткою єства перших повоєнних поколінь. Генетична пам’ять письменника зберегла таким чином й те прадавнє, й естетичну сутність міфології давніх слов’ян, що заселили його рідні околиці в середині першого по Христу тисячоліття, і аромат світосприймання подолян, що поселилися в околицях Мукачева з приходом Федора Корятовича у XIV столітті. Ірреальні в формі, аж фантасмагоричні часом, картини його творів типологічно найближче в’яжуться з живописними полотнами народного художника Федора Манайла, вихідця із сусідніх Клячанову Іванівців.