Дмитро Кешеля - Пора грибної печалі

«Яке ж то велике діло замислив Лапшун?» — ось що найбільше цікавило і бентежило громаду.

Нарешті із сільради вийшли Другий Фронт і розвеселений панотець Василій.

«Превелебний уже встигли ізранку!» — понеслося невдоволено поміж жіноцтвом. Тим часом сільські урядники, незважаючи на уїдливі репліки, підійшли до столу. Другий Фронт змахнув рукою — натовп замовк, насторожився.

— Чесна громадо! — почав урочистим голосом вуйко Семен. — Днесь ми зібралися, щоби рішити раз і навсігди, як нам жити далі: йти до світлої будущини чи залишатися у потемках. А тому надаю слово усіма нами уважаємому панотцю Василію.

Панотець підійшов до бочки, вдарив по ній п’ястуком — і глухий стогін пронісся над майданом. Превелебний низько вклонився громаді і здійняв до неба руки:

— Дорогі мої браття і сестри! — почав могутнім голосом. — «Хай буде світло», — наказав господь. І стало світло! І бог назвав світло «день», а темряву — «ніч». І був вечір, і був ранок: день перший. І бог твердь учинив і відділив воду, що під твердю, і воду, що над твердю. І сталося так. І назвав бог твердь небом… І був вечір, і був ранок: день другий. І назвав господь суходіл землею, а місце, де зібралася вода, назвав морем. І бог побачив, що це добре… «Нехай земля вродить зелень, траву, що насіння розсіває за родом і подобою її, і дерево родюче, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі». І сталося так…

Натовп, вирячивши очі, слухав із розкритими ротами біблейську історію про сотворіння світу, не відаючи, до чого йдеться.

— І сказав господь: «Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями…»

— Пане превелебний, ви щось дуже по-церковновченому і довго глаголите, — кинув тихо, знетерпеливившись, Другий Фронт. — Ближче до діла, а не про сотворіння світу… Не видите, нарід заждався…

— Я хочу настроїти душі мирян на святий лад і тоді перейти до справи, — так же тихо вибачився панотець.

— А ви якось коротше… — порадив вуйко Семен.

— Браття і сестри мої! — продовжив превелебний Василій. — Не мені вам розказувати, як Всевишній за шість днів сотворив світ. І скінчив бог дня сьомого свою працю, яку він вчинив, і відпочив у дні сьомім від усієї праці своєї, яку чинив. І насадив господь бог рай у Едемі на сході: і там оселив людину, що її він сотворив.

— На мою грішну душу, панотче, кінчайте казки, ближче до діла! — загарячкував Другий Фронт.

— Зараз, зараз, — заспокоїв панотець і повів далі. — Пожалів господь одинокого чоловіка… Узяв одне з ребер його і закрив це місце плоттю. І перетворив господь то ребро, що взяв із Адама, у жінку, і привів її до Адама…

— Бігме, — прошипів вуйко Семен, — візьму бочку і зараз вам на голову висаджу!..

— Про гріхопадіння наших прабатьків я пропускаю!.. — невдоволено оголосив панотець і сказав: — І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла і народила Каїна. І сказала: «Набула я чоловіка від господа. І ще народила брата його, Авеля…» Як видите, дорогі миряни, світ сотворився так, аби людина не існувала в самоті, а тягнулася одна до одної, жила гуртом, помагаючи одна одній, люблячи ближнього.

— Але чому тоді Каїн убив Авеля? — запитав хтось із гурту.

— Ізиді, сатана, яко на місце своє! — кинув нищівним поглядом отець Василій на допитливця. — Бо Каїн був, олуху небесний, таким же безбожником, як ти!.. — І, трохи заспокоївшись, превелебний продовжив: — Але, дорогі вірники, я вас усіх днесь закликаю жити в гурті, який по-мирському зветься колгосп. Про нього вам і розкаже наш сільський урядник, від народження Семен, а по фамілії Лапшун.

Панотець відійшов від бочки і великодушно показав рукою на Другого Фронта. Проповідь панотця не задовольнила вуйка Семена. Досить сердитим кроком він рушив до бочки-трибуни і, як у нас кажуть, одразу і рішуче взяв бика за роги.

— Многоуважаємі товариші і товаришки! — сказав Другий Фронт. — Руські браття принесли нам волю, щоби ми йшли до світлої будущини, щоби нігде у нас не було бідних і багатих газдів, щоби наші діти не були вічними слугами землі, а вчилися, набиралися мудрості і розуму. Але ми і далі жиємо кожен сам по собі, як кертиці [6] Кертиця — кріт (діал.). у норах. Газдове і далі наживаються, а чесний челядник бідує… Наш сільський уряд порішив із цим кінчати. Справедливості ми можемо добитися тільки в колгоспі. І ми зібралися, аби організувати його днесь — отутки, тепер. Хто за це, прошу проголосувати!