Фенні Флеґґ - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Того дня він загравав до гарненької Марі Міллер, і коли потяг рушив з місця, він відступив на колію, заломив капелюха й послав своїй дамі яскраву посмішку — саме тієї миті, як засвистів свисток. Кажуть, він навіть не почув, як наближається потяг. О, як я досі шкодую, що Клео віддав йому того клятого солом’яного капелюха.

Жінка похитала головою.

— Ви не можете собі уявити, це просто прибило нас усіх. Але найтяжче переживала Іджі. На той час їй було дванадцять чи тринадцять років. Коли це сталося, вона грала в м’яча у Трутвіллі. Клео мусив поїхати туди й привезти її.

Нечасто побачиш когось, настільки вбитого горем. Я думала, вона помре одразу ж слідом за ним. Серце краялося від самого погляду на неї. У день похорону вона втекла з дому — просто не витримала. А коли повернулася, то лише піднялася нагору й годинами сиділа в кімнаті Бадді, просто в темряві. Коли ж перебування вдома ставало для неї нестерпним, вона знімалася з місця та йшла до Сипсі у Трутвілль… Але вона ніколи не плакала. Надто глибоким було горе, щоб плакати… Знаєте, серце може розбитися, та продовжує битися, ось так і тут.

Мама Тредґуд нестерпно хвилювалася за неї, але тато сказав облишити її, і нехай робить що хоче. Авжеж, вона ніколи вже не була такою, як раніше. Принаймні поки не зустріла Рут, лиш тоді стала потроху повертатися до звичного життя. Але я знаю, вона так і не змогла до кінця пережити втрату Бадді… Ніхто з нас не зміг.

Та я не хочу поринати в сумні спогади. Неправильно це. До речі, як видно з їхньої з Рут зустрічі, Господь ніколи не зачиняє дверей, якщо не відчиняє інших. Я вірю, що того літа Він не дарма послав до нас Рут… «Божий погляд і на горобців, тож я знаю — бачить Він мене». [6] Уривок із духовного гімну, написаного 1905 р. поетом Сивіллою Мартин і композитором Чарльзом Ґебріелом.

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

1 грудня 1931 р.

Радіозірка з Вісл-Стоп

Голлівуд для нас ніщо! Тепер на радіо АМ-1070 можна почути нашу рідну Ессі Рю Лаймвей, органістку баптистської церкви та акомпаніатора квартету жіночої перукарні «Веселі кралечки». Щоранку о 6:30 цього місяця в програмі «Час королівського печива» вона гратиме на фортепіано в рекламі компанії «Органи та роялі Стенлі Чарльза». Коли містер Чарльз каже: «Пам’ятайте, друзі, я збережу ваш орган або рояль до Різдва» — це Ессі Рю грає фонову тему «Джингл Беллз». Тож не пропустіть і слухайте.

Ессі розповіла мені, що цього року Стенлі Чарльз має на складах повно органів і роялів, які треба швиденько розпродати, і якщо ви прийдете й назвете її ім’я, отримаєте знижку. Магазин розташований у самому центрі Бірмінгема, просто перед трамвайною зупинкою, поряд із «Хот-догами Ґаса».

До речі, з вивіски «Салону краси Опал» відпала літера «О» і ледве не влучила в голову Бідді Луїз Отис. Опал радіє, що клієнтка не постраждала, та хіба не дивний збіг, що прізвище місіс Отис теж починається на «О»? Джуліан обіцяв на цьому тижні приставити літеру на місце, але Бідді заявила, що відтепер ходитиме лише через чорний хід.

Дот Вімз

P. S. Опал каже, що отримала партію накладних буклів… Тож якщо вам у котромусь місці потрібне додаткове волосся… Вона вас запрошує.

Бірмінгем, Алабама

5 січня 1986 р.

Евелін Кауч сиділа, замкнувшись, у своїй кімнаті для шиття і доїдала другу порцію морозива з шоколадною стружкою з «Баскін-Роббінс». Застиглим поглядом вона дивилась на стіл, завалений горою викройок для шиття з журналу «Баттерік» [7] Мається на увазі модний журнал, який випускало видавництво Ебенезера Баттеріка з 1867 року. Журнал містив викрійки для шиття і новини зі світу моди. — колись у пориві добрих намірів вона придбала все це і з того дня не торкалася. Ед був у своєму лігві, зайнятий переглядом футбольної гри, і це було їй на руку. Останнім часом, щоразу, як вона їла щось жирне, він дивився і з насмішкою питав: «Це теж входить до твоєї дієти?»

Вона збрехала продавцеві в «Баскін-Роббінс», сказавши, що морозиво — на свято її онукам. Вона навіть не мала онуків.

Евелін було сорок вісім років, і вона загубилася десь по дорозі.

Усе у світі змінювалося так швидко. Поки вона, як заведено, виховувала двох дітей — «хлопчика для нього й дівчинку для неї» — світ, у якому вона жила, перетворився на місце, якого вона зовсім не знала.

Вона розучилася сприймати жарти. Усі вони тепер здавалися такими ницими, а мова просто шокувала її. Вона в її віці ніколи в житті не промовила слова на букву «б». По телевізору Евелін переважно дивилася старі фільми й повтори «Шоу Люсі». Під час війни у В’єтнамі вона вірила тому, що казав їй Ед: що це правильна й необхідна війна, а всі, хто проти, — комуністи. Коли згодом, набагато пізніше, вона дійшла переконання, що війна не могла бути такою вже правильною та необхідною, було пізно — по телебаченню вже йшла Джейн Фонда зі своїми вправами, і нікого, зрештою, не цікавило, що думає Евелін. Вона досі сердилась на Джейн Фонду та мріяла, щоб та зникла з телевізора й припинила вимахувати своїми худющими ногами.