Жанна Слоньовська - Дім з вітражем

— А ти знаєш, що мій батько був директором Оперного? Я провів там усе дитинство, всі вистави знаю напам’ять. Коли мені було сім років, під час «Лускунчика» на сцені почалася пожежа. Опустили протипожежну завісу, яка може наглухо відрізати сцену від залу для глядачів. Вибухнула паніка, люди кинулися до виходів. А я взагалі не злякався. Я сидів і думав, що ця сценографія куди цікавіша за попередню. Саме тоді я й відчув, що хочу стати сценографом, хоча, природно, цього слова я ще не знав. А тобі мама розповідала, що одного разу під час «Аїди» в залі померла людина?

Він бомбардував мене десятками оперних спогадів, як із рогатки, а я вростала в кам’яну підлогу балкона: боялася пожежі так само, як глядачі того злощасного «Лускунчика», бо його слова знову роздмухували в мені вже погасле полум’я болю від втрати матері, руйнували насилу вибудувану рівновагу, здавалося навіть, що віщували катастрофу. Я знала, що цього разу не дам собі з нею ради: спершу запалає Катедра, з неї вогонь перекинеться на будинки поблизу, досягне балкона, на якому ми оце стоїмо, а тоді спопелить ціле місто — так сталося в 1527 році, і потім мешканці ще навіть не були впевнені, чи варто відбудовувати Львів на тому самому місці.

— Мені вже треба йти, — крикнула я і збігла сходами вниз, затуляючи долонями дірки на колготах. Він спустився за мною, не пришвидшуючи ходи. На мої прощальні слова не відповів.

Я лежала на землі, міцно тримаючи її за ноги трохи нижче колін, Аба тримала її руки. А вона не зважала на жодну з нас, вихилялася у навстіж відчинене вікно: забула зафіксувати його гачком. Натовп вливався в нашу вуличку і, як тісто, осідав на сходинках будинку міліції. Мама кричала в трубку:

— Пов’язали? Скількох? Коли?

Це гамір за вікном і привів нас із Абою в її кімнату.

— У жодному разі не можна допустити кровопролиття. Вже спускаюся.

Легко сказати, важко зробити. Її руки і ноги були закуті живими кайданками.

— Це розлючений натовп. У них у руках каміння. Якщо вони спробують взяти відділок штурмом, цим усе не закінчиться. Міліція матиме претекст застосувати силу. Я повинна туди піти.

Мої пальці на її кісточках стислися ще міцніше.

— А?.. — значуще запитала Аба.

— Вячеслав Максимович уже виїхав з дому, але поки він сюди під’їде, все може статися.

Вона почала висмикувати ноги, безрезультатно намагаючись звільнитися, питала когось по телефону:

— Затримані хлопці — це студенти?

Темний квадратик паркету, на якому лежало моє обличчя, пахнув пилюкою, чиясь нога колись виорала в ньому криву борозенку, яка мене приваблювала: якби ж то я могла зменшитися, як хлопчик-мізинчик, зменшити ще й маму, взяти її за руку, як Стара Миша — Дюймовочку, і крізь шпаринку завести під землю, де на нас чекатиме кімнатка з накритим столиком, у затишній білій домівці над берегом річки, тієї самої, якою пливли Марі та Лускунчик, коли той уже перетворився на вродливого принца.

Тим часом Мама нахилилася наді мною і кількома вправними рухами розігнула мої пальці, навіть не дивлячись на мене. Увертюра відзвучала, флейтистки вийшли перекурити, контрабасист відкинувся на спинку крісла, і тільки скрипалі напружено чекали потужного, як завжди, вступу солістки.

Я почула лише, як грюкнули двері квартири. Вихилившись у вікно, я побачила, як вона продирається до входу у відділок, як люди розступаються, щоб утворити для неї коридор, як скандують її чотирискладове російське прізвище. Вона йшла трохи невпевненою ходою, але причиною цього були туфлі на шпильках, які ковзали по бруківці; вдягнена вона була у блакитну сукню з рукавами з буфами, що стовбурчилися на плечах. Вона дійшла до сходинок перед дверима у відділок, піднялася на найвищу і зробила руками такий жест, ніби хотіла злетіти увись. Люди трохи притихли.

почала вона співати пронизливим сопрано, яке будило в уяві здогади про голоси сирен, а натовп вторив їй низькими, недобрими голосами.

Я не вірила своїм вухам. Вона казала, що вони з Чорноволом домовилися завжди пропускати цей куплет. Не через, боронь Боже, страх перед владою, а щоб не підкреслювати національних поділів і не образити людей із російським корінням.

— Браття! — крикнула вона, закінчивши останній куплет. — Навіщо ми зібралися зараз у цьому місці?