Михайло Івасько - Дев’ять кроків назустріч вітру

Здесь есть возможность читать онлайн «Михайло Івасько - Дев’ять кроків назустріч вітру» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Клуб Сімейного Дозвілля, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дев’ять кроків назустріч вітру: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дев’ять кроків назустріч вітру»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Сімнадцятирічний Бенедикт Крех тікає з дому і приїжджає до великого міста, щоб нарешті почати жити так, як йому мріялося: серед цікавих особистостей, у вирі незабутніх подій. А ще у нього є таємниці. Одна з них — він давно пише вірші. Завдяки коханій дівчині Анні юнак знайомиться з відомою співачкою й авторкою пісень Рутою Кулаковою. Рута давно у творчій кризі, а з віршами Бенедикта знову відчула творче натхнення. Але незвичайний талановитий юнак приховує від усіх не минуле, а майбутнє. Якого їм з коханою доля відмірила так небагато…

Дев’ять кроків назустріч вітру — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дев’ять кроків назустріч вітру», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Діна неабияк стурбувалась.

— Що з ним?!

— Він пішов з дому… Взяв кілька речей, написав прощальну записку і пішов.

Діна відпустила сестру і з подивом на лиці сіла на сусідній стілець. Кілька секунд у її голові вирував ураган різноманітних думок.

— Я не знаю, що сказати, Яно, — промовила вона. — А коли він пішов? Куди він подався?

— Звичайно, він нам цього не сказав, Діно… Зник він у день весілля твоєї доньки, — обурилась Яна. — Він просто пішов собі, та й усе.

— Божевілля якесь!

— Усе його життя божевілля, Діно.

— І що ви думаєте робити? Ти ж знаєш, як це небезпечно! — промовила Діна. — Ви повинні щось робити! Шукати його, піти в міліцію. Його потрібно знайти!

— Думаєш? — змокрілим поглядом поглянула на сестру Яна.

— Звісно, я так думаю! Ти хочеш і далі плакати і мучити себе страшними здогадками? З кожним може статись багато чого поганого, а з ним тим більше, ти це прекрасно знаєш!

— Діно, — спробувала заспокоїтись Яна. — Я не плачу через те, що непокоюсь… Тобто і через це теж… Більше моїх сліз проливається через те, що я люблю його… Ми могли йому допомогти в усьому… Він хотів почати нове життя… Він міг нам сказати… Ми з татом йому допомогли б і у цьому… Підтримали б… А він вирішив покинути нас і жити так, як він собі задумав… Знаєш, яке ми маємо право йому це забороняти? Він що, має до кінця життя сидіти вдома і спілкуватись тільки зі мною і з батьком?

— Що? — здивувалась Діна. — Я правильно розумію — ви і не думаєте його шукати?

Яна категорично захитала головою.

— О, Боже… — жахнулася Діна. — Ти хоча б розумієш, що можеш уже ніколи його не побачити?

— Розумію, — сумно мовила Яна і знову заплакала. Це рішення було тяжке, але це найкраще, що вона могла дати своєму синові. Свободу. Вона добре знала, що син обожнює цей світ, тож не дати йому права з ним познайомитись — вона не мала права. Він там… У великому світі… Зовсім один… Але, знову ж таки, це його вибір.

За певний час Діна прийняла таку правду і, можливо, навіть зрозуміла її. Коли вона вже зібралась йти додому, наостанок зайшла в Бенедиктову кімнату. Всі речі в ній були акуратно поскладані, ліжко ідеально заправлене, а біля нього на підставці стояв синтезатор. Фотографії, де він з батьками, стояли на полицях, серед численних книжок. Чорнявий хлопчина з голубими очима. Її племінник. Тепер вона за ним сумувала.

Жінка ніколи не показувала племіннику, що любить його. Для неї Бенедикт завжди був малим хлопчаком, який бігає попід столами на кожному сімейному святі. В них ніколи не було близьких стосунків, та зараз, коли він щез, вона відчувала докори сумління, що не показувала своєї любові до Бенедикта. Він, як не як, частина її родини. Він син її сестри. І вона дуже непокоїлась про те, що зараз з ним.

— Надіюсь, ти знаєш, що робиш, Бенедикте, — дивлячись на одну з фотографій, промовила Діна. Поправила кучеряве каштанове волосся і вийшла з кімнати.

А тим часом у пансіонаті пані Ярини, у вітальні зібрались майже всі жителі. Це бувало вкрай рідко, бо кожен, хто тут жив, мав роботу, на якій працював майже весь тиждень. Але, так склалось, сьогодні було якесь державне свято, і всі вони відпочивали від щоденної праці, сидячи і спілкуючись в вітальні.

Двоє жінок дивились телевізор — це були дві тридцятирічні сестри-близнючки, які приїхали до цього міста через кар’єру. Їм колись запропонували хороші місця в якійсь фірмі, і вони, не роздумуючи, погодились, бо це була дуже перспективна робота з можливістю професійного росту. Та ось уже цілих два роки вони ледь зводили кінці з кінцями — ніякого підвищення не було, і, як вони казали, «навіть ним і не пахло».

Попри свою замкненість Ярон мав медичну освіту. Проте його робота теж не приносила ні високих доходів, ні задоволення. Ніхто так достовірно і не знав, ким він працює, але пані Ярина здогадувалась, що він простий ветеринар у якійсь дешевій клініці, бо завжди, коли він повертався в пансіонат, від нього шалено тхнуло, і далеко не квітами. Зараз він стояв у вітальні біля вікна і, як завжди, виглядав «її».

У вітальні, біля шафи з книжками, у м’якому кріслі також сидів старенький сивуватий пан. Його теж рідко можна було зустріти тут, бо він також кудись зникав. Наскільки Бенедикт чув від інших жильців, того пана вигнав з дому власний син, старенький оселився тут і, хоч уже на пенсії, влаштувався в якійсь школі викладачем зарубіжної літератури.

А останню з мешканців цього пансіонату звали Євою. Це була двадцятиоднорічна дівчина, яка приїхала сюди, щоб стати художником. Вона мала коротке світле волосся й абстрактне татуювання ззаду на шиї. Проте світ, який вона узріла в цьому місті, виявився не таким простим і світлим, як її амбіції. Звісно, дівчина не полишала своїх мрій, ходила на якісь курси художників і всяке таке, та поки що заробляла на життя офіціанткою в не надто дорогому ресторані. Єва навіть зараз сиділа поряд зі стареньким вчителем літератури і малювала щось простим олівцем у великому зошиті.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дев’ять кроків назустріч вітру»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дев’ять кроків назустріч вітру» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Дев’ять кроків назустріч вітру»

Обсуждение, отзывы о книге «Дев’ять кроків назустріч вітру» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x