Крістоф Рансмайр - Хвороба Кітахари

— Ось дивись — інструмент покращення світу. — Амбрас тримав пістолет так, ніби збирався його сунути Берінгу в руки. — Знайома тобі ця штуковина?

Питання застало коваля зненацька, ще секунду тому він плив легким мов пір'їнка у своєму щасті, перш ніж сенс сказаного дійшов до нього, і він відчув, як раптом змокли долоні. Немов уся вогкість і сирість тієї єдиної квітневої ночі тепер проступала потом крізь пори на скронях і крапля за краплею повзла по його щоці. Він бачив відблиски на нікельованому дулі зброї в кулаці Амбраса, бачив у спалахові дулового полум'я двох пострілів, як зайда падає зі сліпучого світла у темряву. І чув брязкіт кинутого ланцюга… Собачий Король знав про постріли тієї ночі. Знав про вбитого. Знав усе.

— Не бійся, — сказав Амбрас, швидко вийняв обойму і знову загнав її назад, потім, наче збираючись салютувати, спрямував пістолет у небо, рвонув затвор назад і з різким клацанням повернув у вихідну позицію, — не бійся, він не заряджений.

Пістолет. Та сама модель. Берінг знав цю зброю краще за будь-який інший механізм, який він коли-небудь розбирав і знову збирав. Уранці після стрілянини батько взяв пістолет ковальськими кліщами, немов шматок розпеченого заліза, і пішов з ним до майстерні. Там він поклав його на ковадло й розтрощив лютими ударами молота, викрикуючи в такт: Ідіот! Цей ідіот, цей телепень доведе нас до шибениці! Стріляти у власному домі!

Курок, запобіжник, пружина обойми, затвор, спусковий гачок і всі деталі, які протягом років перед цим стільки разів ковзали у Берінга в руках, які він змащував і знову збирав ув одну й ту ж саму іграшку, дзижчали, розлітаючись по майстерні під ударами молота, немов снаряди з непередбачуваною траєкторією. Тільки тоді як один зі шматків відскочив у вікно і розбив шибку — рідкісну річ, яку дуже важко було дістати, старий отямився і наказав йому зібрати й закопати уламки. Берінг так і зробив, а мати тим часом відмивала криваві сліди на підлозі та сходах лурдською водою і освяченою губкою з Червоного моря.

— Отже, що це таке? Ти глухий? — Амбрас підніс пістолет до його очей так близько, щоб він міг прочитати вигравіюваний на металі напис.

І Берінг упівголоса, покірним тоном викритого, який нарешті припиняє спротив і зізнається, читає гравіювання, ті самі слова, які за довгі години забав з механікою стали йому такими близькими, що він міг розшифрувати їх навіть навпомацки у темряві, кінчиками пальців, як брайлівський шрифт для сліпих:

— Colt М-1911 Automatic. Government Model. Calibre 45.

Амбрас опустив руку зі зброєю.

— Дуже добре. А вмієш ти дати раду таким інструментам? Стріляти можеш?

— Стріляти?

То це був не допит? Не викриття? Собачий Король всього-на-всього поставив йому одне з безлічі запитань, на які можна було відповісти так або інакше і після яких час летить в нікуди, зовсім не змінюючи ані своєї течії, ані сенсу? Все лишилося як було. Амбрас нічого не знав про ту ніч.

— Один лейтенант, — повільно сказав Берінг, — один лейтенант показував мені торік такий пістолет. Ми… ми стріляли з нього по сонячному годиннику коло пральні.

Навіть брехати не треба. Лейтенант з каральної експедиції, яка збиралася стати наметовим табором у парку готелю «Бельвю», саме так і винагородив його за ремонт зламаного дизель-генератора — стрільбою по мішені та парою майже не ношених чобіт. Циферблат сонячного годинника поруч зі зруйнованою пральнею готелю був, на перший погляд, легкою мішенню. Віяло годинникових чисел зображувало апокаліптичних вершників — вицвілу, присипану тиньком зграю. Проте Берінг тоді відстріляв цілу обойму, цілячись у гербовий щит якогось кістлявого воїна, але жодного разу не влучив.

— Стріляти він також уміє, — сказав Амбрас. — Тоді забери нарешті цю штуковину. Вона твоя. Закон воєнного часу каже: ковалеві потрібен молот.

Лілі присіла навпочіпки і чухала одному з лабрадорів за вухами, а Берінгу, що знову піддався колишньому чару зброї, раптом захотілося ще раз відчути руки цієї жінки, її побіжний дотик. Ледь дихаючи, він подивився їй в очі. Потім простягнув руку і взяв у Амбраса пістолет.

Вона пройшла через перевал. Через лавинонебезпечні смуги та глибокі, по коліно, сніги вона пройшла через перевал. Ми зустріли її на Крижаному Дворі. Вчора ввечері. Її мул був важко нав'юченим! Вона знову була в казармах.

Цього разу привезла цілий ящик запальничок, а ще — нейлонові панчохи! На шиї в мула висів транзистор — радіоприймач або магнітофон, — у будь-якому разі, він програвав цю американську музику. Таке ніби їй батарейки нікуди дівати. Американська музика.