Ерік-Еммануель Шмітт - Мрійниця з Остенде

8. Охоронці маяка

Поет сказав, що любити — це разом дивитись у тому самому напрямку. Саме це спробуємо й ми, наслідуючи дозорців на небезпечному рифі: я — попереду, мій повелитель — позаду.

9. Мандрівка Тірезія

Дехто пригадує цього знаменитого грека як віщуна, інші — як індивіда, який єдиний мав статеві органи чоловіка й жінки, бо легенда розповідає, що він почергово бував самцем і самкою. Ми з моїм повелителем вирішимо пережити досвід Тірезія: від жінки мій повелитель візьме манеру поведінки, від чоловіка я візьму атрибути.

10. Кабачок із динями

Старий рецепт із Егейського моря, який полягає в поданні кабачка між двома динями, доки з нього буде вичавлено сік.

11. Очікування в лабіринті

Що таке лабіринт? Це місце, в якому можна загубитися, перегородка, яка приховує іншу, оманливий вихід, таємничий невралгічний центр, до якого ніяк не дістатися. Гра полягатиме в тому, щоб, як ув'язнений у лабіринті, примножувати попередні підходи, помилятися дверима, впиратися не в ту перегородку, полоскотати якесь місце збоку; словом, повільно досягти пункту насолоди. Прибуття туди не забороняється, але бажано якомога пізніше.

12. Олімпійські ігри

Як античні атлети, ми з моїм повелителем будемо оголені й намащені олією. Нам пропонуватиметься два рішення: боротьба або піклування. У боротьбі кожен намагатиметься змусити іншого підкоритися його волі. У піклуванні один робитиме масаж іншому. Обидва види діяльності не є несумісними і можуть чергуватися. На тактики, як і на пестощі, жодних заборон.

13. Сніг на Парнасі

Коли гору Парнас притрушує снігом, холод залишає пекучий спогад на шкірі; і все-таки боги там поєднуються. Тож ми, я і мій повелитель, кохатимемось, як боги: наша шкіра почервоніє не від снігу, а від ударів.

Вражений, я закрив томик. Мені було ніяково підвести очі на Емму ван А., бо я ніяк не міг уявити її автором цієї прози.

— Що скажете? — запитала вона.

Це було запитання, яке я найменше хотів почути! На щастя, я не мав часу на відповідь, бо вона забрала текст з моїх рук і прокоментувала:

— Я не скажу, щó саме він вибрав. У будь-якому разі наші обійми з першого разу виявилися дивовижними. Відтоді він став одурманений мною, а я ним. Я ніколи не уявляла, що кохатися з чоловіком може бути настільки приємно, він виявився чуттєвим, хтивим, завжди жадібним до насолоди… Йому ніщо не смакувало більше, як приїхати до мене і з сяючими очима вказати на рядок у цьому записнику. Хто кого випереджав? Чи його бажання будило моє, чи він угадував мої наміри? Я ніколи про це не дізнаюся. Поза тим ми розмовляли про літературу…

Вона попестила шкіру тильною стороною руки.

— Одного дня він також подарував мені подібний альбом, меню, складене ним для мене. На жаль, згодом мені довелось його спалити.

Поринувши в спогади, вона дала мені час попускати слюньки відносно того, що міг написати Ґійом. Які нові капризи там були? Як далеко пішов він після відваги своєї коханки? За цими фразами і виканням ці коханці іншого часу дарували собі нечувану свободу, свободу зізнаватись у своїх фантазмах, уводити в них партнера, не даючи статевому акту потрапити в пастку механічної повторюваності, вивищуючи його моментами винахідливості та поетичної еротичності.

— Прочитавши цей записник, — вела далі Емма, — Ґійом був ошелешений, коли виявилося, що він був першим чоловіком, котрий мною заволодів.

— Прошу?

— Так-так, ви правильно почули. Справді він потребував доказів, аби впевнитися, що до нього я була незаймана.

— Зазначу, що ці сторінки аж ніяк не схожі на максими недосвідченої цнотливиці.

— Я була незаймана, але не недосвідчена. Бо як інакше я могла би написати ці рядки, а тоді їх реалізувати! Я стала обізнаною в Африці.

— В Африці?

— Саме це я й пояснила Ґійому.

«Моє дитинство минало в Чорній Африці на просторій віллі з колонами, де слуги намагалися захистити нас від неймовірної спеки шторами й вентиляторами, що в результаті забезпечувало лише задушливий затінок. Я народилася там, у Конґо, що було окрасою колоніальної Бельгійської імперії. Мій батько поїхав туди викладати літературу білій буржуазії Кіншаси, у салонах гарного товариства зустрів юну багату дівчину, закохався в неї і, хоч і не мав статку, а лише культуру, домігся згоди на одруження з нею. Мій прихід у світ призвів до відходу моєї матері, яка померла від пологів. Її я знала лише зі світлини, що стояла на піаніно, на якому вона грала, відтоді воно стояло закрите, величне й мовчазне, світлина невдовзі зблякла, і вже підлітком я розрізняла на ньому лише елеґантний крейдяний фантом. Батько був іще одним фантомом мого дитинства: він або сердився на мене, що я призвела до смерті його дружину, або мене зневажав, і не радував ні своєю присутністю, ні увагою. Розбагатівши за рахунок посагу моєї матері, він витрачав гроші на купівлю тисяч томів, зачинявся в бібліотеці й виходив відтіля лише на лекції.