Діана Сеттерфілд - Тринадцята легенда

Польова стежина привела її до невеликого узвишшя. Те узвишшя було занизьке, щоб назвати його пагорбом, але звідти перед очима поставав чудовий краєвид. Естер уже встигла пройти половину шляху до будинку Модслі. Вона йшла, широко крокуючи, зовсім без натуги, хоча і відчувала деяке пришвидшення пульсу; їй здавалося, що в неї виросли крила і вона злетить, якщо тільки схоче…

Аж раптом гувернантка побачила щось таке, від чого в неї кров захолола в жилах. Естер заклякла як укопана: у полі, на невеликій відстані від неї, гралися Аделіна й Еммеліна. Дві копички рудого волосся, дві пари чорних черевичків; одна дівчинка в блакитному попліновому платтячку, у яке сьогодні вранці Хазяйка вдягла Еммеліну, а друга — в зеленому.

Цього бути не могло.

Але ж ні. Естер мала науковий склад розуму. Коли вона їх бачила, отже, вони там дійсно були. Мало існувати якесь пояснення. Мабуть, Аделіна втекла з будинку доктора Модслі? Але як? Знайшла розчинене вікно? Скористалася залишеними без нагляду ключами?

Що ж робити? Гнатися за двійнятами не мало сенсу. Довкола відкрите поле, і дівчата досить швидко помітять її й накивають п'ятами. Тож Естер кинулася до лікаревого будинку. Притьмом.

Вона вмить домчала туди і почала нетерпляче гамселити у двері. Їх відчинила місіс Модслі; незадоволена галасом, який зчинила Естер, вона стулила губи. Але гувернантка й не думала вибачатися. Вона без зайвих церемоній проштовхнулася повз отетерілу лікареву дружину до приймальні й без стуку увірвалася туди.

Лікар Модслі глянув на неї і з превеликим здивуванням побачив, що обличчя його колеги розчервонілося від бігу, а волосся, зазвичай акуратно зачесане, розтріпалося. Естер важко дихала і силкувалася щось сказати, але ніяк не могла.

— Що трапилося? — запитав лікар, вийшовши з-за столу й поклавши руки їй на плечі.

— Аделіна! — випалила Естер. — Невже ви її випустили?!

Лікар спантеличено насупився. Потім розвернув гувернантку за плечі.

Там сиділа Аделіна.

Естер швидко обернулася назад до лікаря.

— Але ж я щойно її бачила! Разом з Еммеліною! Вони гралися біля лісу в полі, що належить Оутсам…

Міс Барроу почала швидко і запально, але несподівано її охопив сумнів, запал зник, і вона заговорила повільніше.

— Заспокойтеся, сядьте… Ось так… Попийте води, — промовляв тим часом лікар Модслі.

— Напевне, вона втекла. Але ж як вона примудрилася вискочити з будинку? І повернутися так швидко? — Естер ніяк не могла второпати, що сталося.

— Аделіна перебувала в цій кімнаті впродовж останніх двох годин. Відтоді, як поснідала. І весь цей час її не залишали без нагляду. — Лікар зазирнув у вічі Естер, вражений таким бурхливим виявом емоцій з її боку. — Напевне, то була якась інша дитина. Сільська абощо.

— Але… — Естер похитала головою, — але ж на ній було вбрання Аделіни. І волосся було таке, як у цієї.

Вихователька обернулася до Аделіни й поглянула на неї. Та сиділа непорушно, дивлячись поперед себе широко розкритими невидющими очима. На ній була не та сукня, що її бачила Естер кілька хвилин тому, і волосся було не розтріпане, а заплетене в косу.

Естер звела на лікаря очі, сповнені безмежного здивування. Її дихання ніяк не поверталося до нормального ритму. Раціонального пояснення тому, що вона побачила у полі, не було.

— Мабуть, я з глузду з'їхала, — ошелешено прошепотіла вона. Її зіниці розширилися, ніздрі затремтіли. — Я бачила примару!

На очах у неї з'явилися сльози.

Вигляд колеги, доведеної до такого безпорадного і розпачливого стану, збудив у доктора Модслі абсолютно несподіване почуття. Досі він, як науковець, щиро захоплювався освіченістю й поміркованістю Естер, але тепер у ньому прокинувся суто чоловічий інстинкт. На вияв жіночої слабкості він відповів пристрасними обіймами і гарячим поцілунком.

Естер не опиралася.

…Підслуховування під дверима не є виявом поганих манер, якщо воно робиться в ім'я науки, а в дослідженні свого чоловіка місіс Модслі продемонструвала неабиякий талант науковця. Поцілунок, що став такою несподіванкою для лікаря й Естер, зовсім не захопив зненацька місіс Моделі, яка вже давно очікувала чогось подібного.

Вона рвучко розчинила двері й у пориві ображеної доброчинності влетіла до приймальні.

— Я буду вам дуже вдячна, міс, якщо ви покинете цей будинок — і негайно, — холодно звернулася вона до Естер. — По дитину пришлете Джона з каретою. — Потім повернулася до чоловіка: — А з тобою ми ще з'ясуємо стосунки.