Діана Сеттерфілд - Тринадцята легенда

Ніде правди діти, наше горище вкинуло гувернантку в стан прострації. У неї аж щелепа відвисла від жаху, коли вона побачила, у якому стані перебуває дах і простір під ним. Але навіть цей хаос її не налякав і не розхолодив. Вона швидко опанувала себе, рішуче стулила губи і з подвоєним завзяттям почала заповнювати у записникові сторінку за сторінкою. Наступного ж дня прийшов майстер-будівельник. Ми знали його: це був забарний чолов'яга із села; під час розмови він страшенно розтягував голосні, наче даючи вустам відпочинок перед наступним приголосним. Цей майстер брався відразу за шість-сім робіт і рідко коли доводив до завершення хоча б одну. Більшу частину свого робочого дня він палив цигарки, споглядав роботу в різних ракурсах і фаталістично хитав головою. З притаманною йому лінькуватістю заліз горе-майстер і на наше горище, але не встиг він поспілкуватися з нашою гувернанткою й п'ятьох хвилин, як його молоток весело заторохтів під дахом. Без сумніву, це Естер надала йому прискорення.

Через кілька днів вдалося налагодити і регулярне харчування, і регулярний сон, і регулярний підйом уранці. А ще за кілька днів з'явилися чисті змінні туфлі для дому і чисті черевики для вулиці. І це ще не все! Шовкові сукні, випрані й залатані, знайшли притулок у гардеробі до міфічних «кращих часів», а на щодень з'явилися поплінові платтячка темно-синього та зеленого кольору з білою облямівкою та білими ж комірцями.

Від нового режиму Еммеліна аж розквітла. Її регулярно й добре годували і навіть дозволяли — під суворим наглядом — бавитися із блискучими ключами, що перебували в розпорядженні Естер. В Еммеліни навіть з'явилася пристрасть до купання. Спочатку сестра пручалася, верещала, хвицалася ногами, коли Естер і бабця роздягали її та опускали в кадіб; але коли опісля Еммеліна побачила себе у дзеркалі — чистеньку, з охайно зачесаним волоссям, переплетеним зеленою стрічкою, — вона аж рота роззявила з подиву і впала в новий нав'язливий стан. Тепер їй самій кортіло блищати, як той ключ, яким вона милувалася. Щоразу в присутності Естер Еммеліна крадькома позирала на обличчя гувернантки, очікуючи, коли та всміхнеться. А коли Естер дійсно всміхалася — що траплялося нечасто — Еммеліна захоплено вдивлялася в її обличчя. Невдовзі сестра й сама навчилася відповідати усмішкою на усмішку.

Інші мешканці будинку теж наче розквітли. Бабусині очі оглянув лікар, і її, попри гучні ремствування, повезли до окуліста. Повернулася вона зрячою. Хазяйка була така рада бачити дім у його оновленому, чистому стані, що вмить немов помолодшала і з небаченою енергією приєдналася до Естер у її рішучих реформаторських зусиллях. Навіть Джон-копач, який понуро корився наказам гувернантки і завжди відвертав свої похмурі очі від її сяючих всевидющих зіниць, — і той не зміг встояти перед тим позитивним впливом, який справляла енергія Естер на хатнє господарство. Не кажучи нікому ані слова, він узяв свої великі ножиці й пішов до класичного парку — вперше після катастрофи, яка спіткала парк кілька місяців тому. Джон-копач вирішив докласти всіх зусиль, щоб загоїти рани, спричинені колись бездумним насильством, і сама цілюща природа прийшла йому на допомогу.

Чарлі намагався триматися подалі від Естер, і обох це вдовольняло. Гувернантка не мала особливого бажання займатися чимось, що виходило за межі її обов'язків, а її головний обов'язок становили ми. Естер, як могла, дбала про наші тіла й наші душі, але наш дядько був поза межами її юрисдикції, й вона воліла не чіпати його без особливої потреби. Вона ж не Джейн Ейр, а він не містер Рочестер! Під натиском її енергії Чарлі відступив до старих дитячих кімнат на другому поверсі і зачинявся тепер у них, скніючи в товаристві самих лишень своїх спогадів. Вплив Естер на Чарлі обмежився суттєвим покращенням його раціону і суворішим контролем фінансів, які раніше, під чесними, але короткозорими очима Хазяйки, безсоромно розкрадалися спритними ділками та нечесними торговцями. Але жодної з цих змін на краще Чарлі не помітив, а якби й помітив, йому однаково було б до того байдуже. Утім, дітей Естер тримала подалі від нього, і якби він хоч на мить про це замислився, то був би їй дуже вдячний. Естер правила твердою рукою, тож у розлючених сусідів відпала потреба приходити і скаржитися на двійнят, а в Чарлі — потреба спускатися до кухні по бутерброди, що їх готувала для нього Хазяйка. А найголовніше — йому вже не треба було навіть на хвилину полишати отого свого вигаданого царства, у якому він поселив Ізабель, саму лиш Ізабель і нікого, окрім Ізабель. Так, Чарлі втратив територію, але навзамін здобув свободу. Він не чув Естер, не бачив її й жодного разу про неї не подумав.