Рут Хоган - Хранитель забутих речей

Юніс припинила читання, перевіряючи, чи наразі не треба застосовувати цей прийом щодо самого Бомбардира. Його трусило від реготу, а Бейбі Джейн сиділа коло його ніг, зовсім збита з пантелику. Юніс трохи почекала, поки він опанує себе, перед тим, як читати далі.

— Містера Братвурста запроторюють за грати за невиконання вимог законодавства у галузі охорони здоров’я та безпеки, а Жанін дістає місце помічниці по господарству в садибі Пріклфілд у Понтефракті. Там вона має наглядати за непосидючою маленькою француженкою Белль. Хазяїн садиби — задумливий брюнет, містер Манчестер, він приховує якусь таємницю. Ще містер Манчестер забагато кричить, але він добрий до слуг. Жанін у нього закохується. Однієї ночі містер Манчестер прокидається від того, що хтось підпалив йому волосся, і Жанін рятує його від загибелі. Він їй освідчується. Весілля — суцільна катастрофа.

— І не тільки весілля, — простогнав Бомбардир.

Юніс читала далі.

— Щойно наші герої зібрались обмінятися клятвами, як з’являється чоловік на ім’я містер Мейсон, він оголошує, що містер Манчестер уже одружений з його сестрою Банті. Містер Манчестер тягне їх у Пріклфілд, де вони можуть пересвідчитись, що Банті геть зовсім здуріла від кокаїну. Ця Банті повзає по горищу накарачках, виє і стогне, намагається вкусити своїх відвідувачів за щиколотки, за нею бігає доглядальниця, розмахуючи шприцем з кетаміном. Жанін пакує валізи. Вона заледве не помирає від застуди, блукаючи болотами, але її знаходять щойно прибулий у ті місця вікарій і дві його сестри. Жанін щастить, вона починає жити в їхньому будинку на правах кузини, а потім нашій героїні щастить іще більше, адже помирає її давно загублений дядько і залишає любій племінниці всі гроші. Жанін щедро ділиться своїм спадком, але відмовляється вийти заміж за вікарія і приєднатися до нього в місіонерській подорожі до Луїшему. [61] Луїшем — квартал на південному сході Лондона. Зараз вона усвідомила, що містер Манчестер — кохання її життя. Дівчина повертається до Пріклфілду і бачить, що садиба згоріла до тріски. Літня леді, яка проходить повз згарище, розповідає їй, що «та обколота сучка Банті» підпалила усе й загинула, танцюючи на даху, поки садиба палала.

Містер Манчестер хоробро рятував усіх слуг і кошеня, але на нього впала балка й осліпила, а ще він утратив одне вухо. Тепер, коли містер Манчестер знову парубок, Жанін вирішує дати їхнім взаєминам іще один шанс, але воліє не поспішати, бо у неї ще залишаються «питання довіри» до нього. За шість тижнів вони одружуються, а коли народжується їхній перший син, до містера Манчестера чудом повертається зір в одному оці.

— Та це ж просто геніальна комедія! — вигукнула Юніс, з усмішкою передаючи сторінки Бомбардиру. — Ти впевнений, що таки не хочеш це надрукувати?

Бомбардир шпурнув у Юніс гумку, від якої вона спритно ухилилася.

Юніс сіла за свій стіл, поклала підборіддя на руки і замислилася.

— Чому, ти думаєш, Порша це робить? — запитала вона Бомбардира. — Я маю на увазі, твоя сестра не може писати романи просто, щоб дійняти тебе. Забагато клопоту. У будь-якому разі, знаючи Поршу, я в такі жарти не повірю. Має бути щось іще. Крім того, якби вона справді захотіла опублікуватися, то могла б зробити це й сама. Може собі дозволити.

Бомбардир сумно похитав головою:

— Мабуть, вона щиро прагне бути хорошою бодай у чомусь. На жаль, вона вибрала хибний шлях. Незважаючи на всі свої гроші й так званих друзів, Порша інколи відчуває в житті страшенну порожнечу.

— А от я гадаю, що це все через тебе. — Юніс підвелася зі свого місця й наблизилася до вікна. Їй ліпше вдавалося формулювати свої думки, коли вона рухалася. — Порша прагне, щоб її похвалив старший брат, щоб він пишався нею, визнав її — називай, як хочеш. І вона намагається заслужити твоє визнання письменництвом. Порша скрізь зазнала поразки: вона груба, егоїстична, дріб’язкова, а подекуди просто жорстока. Іще вона ніколи не визнає, що їй не плювати на твою думку про неї. Але їй не плювати. Глибоко всередині маленька сестра прагне, щоб брат пишався нею, і вона обрала письменництво не тому, що має до цього хист або воно дає їй задоволення. Ти — видавець, і Порша хоче написати таку книжку, яку б ти визнав достатньо гарною, щоб опублікувати. Мабуть, через це вона завжди «позичає» сюжети в класиків.

— Та я ж люблю її. Мені не подобається, як вона поводиться: як ставиться до мами і тата, як розмовляє з тобою. Але вона — моя сестра. Я завжди любитиму її.