Давид Гроссман - З ким би побігати

Минуло кілька днів. Хто знає, куди вже встиг заїхати верхи на верблюді хлопчина із Сахари, вигаданий Асафом. Сам Асаф у ті спекотні дні наприкінці липня працював у мерії. Вісім годин щодня він, нудьгуючи, висиджував у порожній кімнаті біля відділу водопостачання, відповідав на телефонні дзвінки, розважався складанням власної футбольної збірної світу і не знав, що вже за кілька днів у його життя увірветься великий собака, що загубився на міських вулицях, а його слідами туди ж проникне дівчина, що теж трохи заблукала, і що з тієї самої хвилини він більше не гадатиме, що поробляє зараз юнга на кораблі, який відпливає в Північне море, а ненастанно запитуватиме себе, де ж Тамар.

Одного з тих вечорів, коли Асаф усе ще плентався поруч Дафі Каплан, мляво усміхаючись непристойним анекдотам Рої, і з нетерпінням думав, коли ж можна буде піти додому, Тамар повернулася до гуртожитку, де вже йшла своїм звичаєм вечеря. Вона приїхала з Бат-Яма чи з Нетанії — точно вже не пам’ятала, — поспішила до кімнати перевдягнутись і, як завжди, про всяк випадок залишила там Дінку: краще, якщо Шай появиться за вечерею, щоб собака не опинилася поблизу і не кинулася до нього у всіх на очах.

Тамар сполоснула обличчя в іржавій раковині, кинула погляд у трикутний уламок дзеркала, що дивом тримався на стіні. Волосся трохи відросло. Коротенькі, дуже чорні колючки. Тамар подумала, що їй навіть личить, і кілька хвилин, усупереч звичці, розмірковувала про свою зовнішність і сумувала за теплою ванною і ніжним кремом, і за Аліною, яка так старалася перетворити її на гарну жінку. Коли Тамар входила до їдальні, на її обличчі все ще гуляла необережна усмішка, і тому її заскочили зненацька.

Вона побачила його одразу, як увійшла, і здригнулася. Який він худий і занехаяний! Немов власна бліда тінь. Дерев’яною ходою Тамар пройшла мимо, утупивши погляд у підлогу, біла мов крейда. Шай невидюще дивився крізь неї. Може, просто не звернув уваги, а може, під наркотиками, але він її не впізнав, і це виявилося несподіваним і найстрашнішим ударом: навіть Шай відторгнув її. Він сидів, заглиблений у себе, трохи похитуючись, ніби в трансі. На ньому був її улюблений синій светр, правда страшенно брудний і подертий. Шай копирсав виделкою пюре. З великим зусиллям Тамар ковтала ляпнуту їй у тарілку холодну сіру масу — Мамале не терпіла запізнень. Їй раптом здалося, що кімната поринула в тишу, що всі дивляться на неї і на нього.

Цієї миті до їдальні, поблискуючи зеленою шевелюрою, увірвалася схвильована Шелі, ще вища у своїх новеньких жовтих черевиках «Доктор Мартінс», і радісно підлетіла до Тамар:

— Дай-но мені підсісти ближче! Ну, посунься на градус на північ, я маю розказати тобі щось потр-р-рясне!

Шелі заторохтіла, але, помітивши відсутній погляд Тамар, відмахнулась од неї з легкою судомою болю, що пробіг по обличчю, «ноу проблем», хвилинку помовчала і з тією ж гучною радістю накинулася на дівчину праворуч. Сьогодні, на виступі в Ашдоді, до неї підкотив якийсь поважний імпресаріо місцевого телеканалу і запропонував підписати договір на три роки з можливістю поїздки до Нью-Йорка... Тільки дивно, чого б це американцям цікавитися пародіями на Іґі Ваксман і Саріт Хадад. Захоплений вираз зійшов з її обличчя.

Тамар методично пережовувала живильну масу. Потім обережно підвела голову і вп’ялася в Шая поглядом. Він подивився на новеньку... Дуже-дуже повільно його зіниці розширились, і все обличчя затремтіло.

Тамар швидко опустила очі в тарілку. Не можна, щоб хтось помітив, що між ними існує якийсь зв’язок, що вони знають одне одного по колишньому життю. Копирснула холодну смаженю й відсунула її вбік. Поруч Шелі, розсердившись на себе за власну дурість, цідила крізь зуби, що вона й справді матуся всіх блаженненьких, якщо могла повірити цьому мерзотнику. До Хуєрики він її візьме! Помахав у неї перед носом візитівкою із золотими берегами, ось вона вуха й розвісила, а козел цей швиденько навішав на них лапші побільше, і вона ще провела з ним цілу годину в якомусь смердючому готелі! А тепер, щоб як слід себе покарати, вона ще разок звідси змиється. Поїде в Ліфту [37] Ліфта — забуте Богом арабське село на в’їзді до Єрусалима. . Здохне там, як собака. Так їй і треба. Хлопець, що сидів навпроти, спробував її заспокоїти. Гамір у їдальні стояв неймовірний. З кутка в куток літали шматки хліба, всі цього вечора були чогось веселіші, ніж звичайно. Може, через те, що поблизу не було ні Пейсаха, ні його бульдогів. За столом біля входу кілька хлопців галасливо і навмисно фальшивлячи заспівали: