Давид Гроссман - З ким би побігати

Ну ось, цього вона не передбачила: куди тепер покласти цю штуку? Вона відчула майже злорадство, коли зрозуміла, що не все їй вдалося передбачити і запланувати. А що ти скажеш, коли її у тебе знайдуть? А коли хто-небудь з них забере рюкзак з камери схову й застромить свого носа у гаманець і щоденники? Тупиця, мегаломанка вбога!

Тамар вийшла на вулицю. Їй подобалося чихвостити себе — хай шкура загартується перед тим, що на неї чекає. Але хто знає, що ще трапиться такого, чого вона й уявити не могла? Що ще уготувало їй життя і як ще воно її підставить за своїм звичаєм?

І тоді Асаф розповів, усе знову розповів — починаючи з роботи в мерії, на яку його влаштував батько завдяки знайомству з Данохом, котрий заборгував йому за електропроводку, що батько обновив у його будинку, але... Але Теодора зупинила його жестом владної ручки, бажаючи спершу почути подробиці про батьків, і Асафу довелося перерватися й розповісти, що його батьки і молодша сестра, мабуть, уже приземлилися в Арізоні, у Сполучених Штатах, вони полетіли туди несподівано, бо його старша сестра Реллі попросила, аби вони приїхали негайно. Черниця зацікавилася, яка вона, Реллі, і чому так далеко опинилася від рідної домівки, й Асаф, дивуючись, почав розповідати і про Реллі теж. Змалював її у загальних рисах, яка вона особлива й потрясна, розповів, що вона живе з прикрас і придумала свою власну лінію срібних дрібничок, яка зараз круто поперла в Штатах і Європі. Асаф повторював слівця Реллі й відчував, які вони для нього чужі, можливо, тому, що успіх сестри залишився для нього чужим, та й ці її поїздки завжди лякали його. І з легкою неприязню він додав, що іноді Реллі буває просто нестерпною, наприклад, ця її знаменита принциповість у всьому, починаючи з їжі, яку вона їсть, а головне — яку не їсть, і закінчуючи її ідеями про відносини між євреями та арабами й державну політику. І якось так вийшло, що він купу всього нарозповідав про Реллі і про те, як вона просто втекла рік тому з країни, бо їй потрібний був простір, і це її слівце було йому особливо ненависне, тому він його замінив на інше і пояснив, що Реллі відчувала, що вона просто задихається тут, і Теодора усміхнулася, й Асаф зрозумів цю її усмішку, і між ними без будь-яких слів виникло взаєморозуміння. Адже є люди, які в одній кімнаті не задихаються п’ятдесят років, а є такі, яким недостатньо всієї країни. А потім Теодора захотіла дізнатися і про Мукі, яка полетіла з батьками, бо вони не наважилися залишити її. Асаф розповідав про Мукі, по-дурному посміхаючись, і його й без того рожеві щоки ще більше розчервонілись, навіть прищики зробилися якось менш помітні; коли він говорив «Мукі», у ніс йому ударяв ніжний запах її волосся після миття. Розсміявшись, Асаф сказав, що вже з трирічного віку вона тримається за один певний шампунь і вимагає кондиціонер, хоча її світле волосся і так м’яке, як туман. Теодора усміхнулася. І вона годинами простоює перед дзеркалом, ця малявка, і страшенно високо себе цінує, і впевнена, що весь світ аж нетямиться від неї. І коли він або Реллі зляться з приводу цього сімейного культу особи, мама завжди відповідає, щоб вони не сміли псувати крихітці задоволення, хай хоч один хтось у цьому домі любить себе, не комплексуючи щодо цього. І тут Асаф, який раптом збагнув, що говорить без угаву вже кілька хвилин, зніяковів і пробубонів, що оце й усе, звичайна родина, нічого особливого.

— Чудова родина у тебе, любий, — заперечила Теодора. — Вам треба бути щасливими вельми-вельми.

Асаф помітив, що вона знову заглибилася в себе, ніби він погасив у ній якесь світло, сам не розуміючи, як це вийшло.

Мабуть, це тому, що вона така самотня і купу часу не розмовляла ні з ким щиро-відверто. Й одразу ж Асаф спитав себе: «Ага, а сам ти коли востаннє розмовляв щиросердо?» — і тієї ж хвилини згадав, що його чекає вечір з Рої і Дафі.

Теодора злегка нахилилась до нього і спитала:

— Швидко-швидко, про що думав зараз? Адже лик твій, любий, хо-хо! Велике оболоко застує його.

— Не важливо! — випалив Асафа.

— Ні, важливо! — заявила вона.

Господи, та чого вона чіпляється до його дурних історій... А може, вони не такі вже й дурні, якщо хтось здатний так зацікавитися ними?

— Ну, просто... — Асаф збентежено засовався на стільці.

Він і справді не хотів, аби вони затівали подібні розмови.

Хто б узагалі міг таке собі уявити до того, як він увійшов до цього монастиря? Адже вони один одного не знають... немов якийсь чорт у нього тут вселився. Але черниця весело розсміялася, відкинувши голову назад, і Асаф зрозумів, що, якою б старою вона не здавалася з вигляду, насправді вона зовсім ще дівчинка — напевно, тому, що ніколи не користувалася цією своєю юністю.