Давид Гроссман - З ким би побігати

— Що таке люди? Люди — лайно, люди — лежалий товар. Ці тварюки до смерті бояться оригінальності, геніальності. Адже у кожної людської спільноти є тільки одна мета — каструвати своїх геніїв, одомашнювати їх. Це правильно і щодо держав, народів, родин, особливо — щодо родин! У мене, та в мене ніколи не буде родини, ніколи! На хрін мені потрібна ця смердюча купка ханжей, а потім ще настругати дітей — нове покоління нещасних?! Ви подивіться навколо, люди готові розірвати своїх дітей, тільки ради того, щоб вони не обісрали їхнього чистенького життя, не ганьбили їх перед друзями-знайомими!

Шай важко дихав, очі його ледь не вилазили з орбіт, обличчя ніби вкрив шар пилу. Тамар зрозуміла, що це вже не ломка, що це випліскуються справжні жах і гнів Шая, раніше задавлені наркотиками. Коли вона захотіла посадити його, він із силою відіпхнув її, і вона поточилася й упала горілиць, скрикнувши від болю. Асаф схопився, щоб зупинити Шая, але той і не подумав битися. Він кричав, що Тамар така ж, як усі, що вона хоче задушити його геніальність, видресирувати його, зробити домашньою твариною. Що більше Шай ярився, то грубішими й безжальнішими ставали його слова. Асаф подумав, що треба припинити цей жах, але, поглянувши на Тамар, побачив чи відчув, що вона забороняє йому втручатися, що це їх особисті справи — її і Шая.

Заспокоївся Шай так само раптово, як і розлютився — без видимої причини. Зігнувся, опустився на матрац, притиснувся до руки Тамар, поцілував, вибачився і за удар, і взагалі за все. І розплакався: яка вона добра до нього, як завжди була йому замість матері, хоч і молодша за нього на два роки, і він ніколи її не відпустить від себе, тільки вона розуміє його в цьому світі, хіба так не було завжди? І раптом знову схопився, немов марив, заволав, заричав, що насправді вона хоче його убити, що вічно йому заздрила, бо він талановитіший, оригінальніший у всьому, а вона знає, що без наркоти він ніщо, кастрат, як і вона, адже ясно як білий день, що врешті-решт вона поступиться, продасться заради дурниці, вступить на медичний або юридичний, вийде заміж за якого-небудь хріна з адвокатської контори, як-от батько, або ще гірше — з програмістів. За кого-небудь, подібного до цієї ось сосиски, яка тут стирчить, як кістка в горлі.

Коли Шай нарешті заснув, вони удвох вийшли з печери і безсило попадали біля стовбура теребінту. Дінка сіла навпроти, така ж прибита. Тамар боялася, що от-от вибухне: якби це протривало ще хоч одну секунду, вона вихлюпнула б усе, що у неї накипіло. Адже це через нього вона стирчить тут, через нього не поїхала до Італії і, можливо, втратила свій хор назавжди, а можливо, і всю свою кар’єру. Все її нутро переверталося від ненависті до Шая і до його ідей, які у неї вже в печінках сидять. Адже кожного разу, впадаючи в ці свої «періоди» або розлючений суперечкою з батьками, він вривався до неї в кімнату, не питаючи, чи до нього їй, чи у змозі вона його слухати, замикав двері і починав просторікувати з холодною люттю, іноді годинами говорив, пускаючи бульби і розмахуючи руками, цитував невідомих їй філософів, міркував про «благородний егоїзм» і про те, що, врешті-решт, кожна людина діє тільки виходячи зі свого абсолютного егоїзму, і так навіть у стосунках між батьками й дітьми, навіть у коханні, і не заспокоювався, доки не змушував її визнати, що правда за ним і що в глибині душі вона боїться його правоти, адже вона підриває весь її дрібнобуржуазний світогляд. А іноді, особливо в останній рік, у неї виникало відчуття, що всі ці думки зуміли проникнути в неї і отруїти зсередини.

— Я іноді теж думаю, як він — про людство і про егоїзм, — з подивом почула Тамар. — Знаєш, це страшенно пригнічує — розуміти, що він десь каже правильно.

— Ще й як пригнічує, — з гіркотою погодилася Тамар. — І відповісти йому нічим.

— Взагалі-то є чим, — сказав Асаф, подумавши. — У мене є аж три відповіді. По-перше, я кожного разу, коли мені вдається подолати свій егоїзм... я якось краще почуваюся.

— Але ж саме цим обурюється Шай, це лицемірство! — стала дибки Тамар. — Ти волієш почуватися добре, бо просто боїшся бути поганим, боїшся відрізнятися від решти.

Ага, подумала вона про себе, у цьому-то й річ: він справді боїться бути поганим, він просто закінчений «хороший хлопець». Тому він тут, зі мною. Ніколи йому мене не зрозуміти.

— Навпаки, — заперечив Асаф. — Адже якщо егоїзм — це щось загальне, значить, саме тоді, коли мені вдається його подолати, я раптом відчуваю, що я інший, не такий, як усі.