Дмитро Кешеля - Родаки

— Бабо, а що тримає святого Івана на воді? — запитав, ошелешений побаченим, я.

— Віра! Віра! — мовила баба, а потім додала: — Віра, дитино, переводить кожного з нас через холодні води, через пекельний вогонь, через великі болі і страждання!

Щойно старець знову перейшов через Кривуліну, як води в ріці стрепенулися, враз порожевіли і запахли малиною. Ароматом тонким, дивовижно рідним і знайомим, яким війнуло од святого Івана, коли він проходив повз мене, а я ніяк не міг той запах пригадати. Потім ще три дні води у Кривуліні такими і залишаться — рожевими, солодкими. І пахнутимуть достиглою малиною.

А святий Іван, перейшовши вдруге босими ногами по воді, піднявся до печери, закинув уверх голову і підняв руки. І в цю мить небо озвалося сотнями срібних дзвіночків. Із зіниці Ока Небесного, дзвінко щебечучи, стали випорхувати зграї маленьких, яскраво-барвистих птахів і кружляти над білим старцем. На очах у всіх птахи раптом почали утворювати живу кольорову драбинку, яка все нижче опускалася над печерою. Святий Іван взявся за неї і почав живими пташиними сходинками підніматися вгору. А далі птахи підхопили білого старця і так само раптово, як з’явилися, несподівано і зникли у всесвітніх високих глибинах. В ту ж мить почало танути й Око Небесне. Голубизна помалу розчинялася, і на сході знову виринуло чоло сонця.

— Відмолив своє святий Іван. Стільки літ і нас оберігав своїми молитвами, — гірко мовила баба, коли поверталися додому, — хто ж тепер спокутуватиме наші гріхи?

— Адже «…І прийде час, коли у цьому зболеному краї скоріше гора з горою зійдеться, аніж людина з людиною зустрінеться…», — додав свого і я.

— А хто це тобі сказав?

— Просто прийшло само по собі в голову.

— Просто так нічого з нічого не буває, — прорекла повчально баба. — Але такого ніколи не станеться, бо Господь сотворив людину не для знищення, а для життя. І коли їй буде грозити погибель, завжди найдеться святий Іван, — і тут же підкреслено додала: — Наш святий Іван!

Ця книга і її автор мають з’явитись і в Києві, інакше ніколи не буде сенсу говорити про національний культурний простір. Дмитро Кешеля був «інакшим» геніальним автором за часів СРСР, і вже після незалежності його, як і ще кількох письменників, знову занесли до «інакших» і не помічали в Києві.

Прийшла пора заново відкрити Дмитра Кешелю.

Незлоблива лайка.

Щезнути.

Назавжди.

Товариш.

Коти.

Малоімущий чоловік.

Бідолашний, нещасний.

Хресна мама.

Поліцай, шпигунуватий чоловік.

Квасоля.

Шматочок.

Хуліган.

Незлоблива лайка.

Пуста балаканина.

Не на жарт.

Вперті, неподатливі.

Сваритися.

Осел рогатий.

Сортові.

Очі.

Бісова мама.

Нетріб.

Люта жінка.

Мисливська байка, побрехенька.

Жіночі труси.

Помідор.

Дорогі.

Голова.

Дірявий, подертий.

Відьмацький.

Чорти.

Туберкульозний.

Коломийки.

Дурити.

Подивитися.

Сливове повидло.

Розтринькувачка.

Провітрюватися.

Харчова сода.

Неповороткий, повільний; який має грижу.

Хвора, нетрібна людина.

Золоті.

Пташка.

Барліг.

Ополоник.

Підступні люди.

Усміхатися.

Радіо.

Пустомеля.

Самогон.

Бог (угорське).

Літаюча змія.

У блуд.