Дмитро Кешеля - Родаки

Дід, відірвавшись від «милого серцю чтенія», поправив окуляри і довго-довго сліпав по бабиному портрету, глибоко переживаючи, що сказати, авби в якусь халепу не вляпатись.

— Знаєте, панику-начальнику, тутки штось такоє нарисовано. І я би вам із дорогою душею уповів, айбо я старий, як пень, сліпий, як сова, і нич не виджу, — співчутливо дивлячись на безпекаша, відповів нарешті.

— А тебе, старік, не кажется, што ето засекреченая местность? — тикнув начальник пальцем якраз посередині портрету.

Соломон подумав, що безпекаш уже зрозумів, що це бабина сідниця, і радісно вигукнув:

— Конєшно, што то всьо засекречено. Баба всю жизнь її ховає під спідницю.

— Так всьо-такі ето работа вашей супругі? — ледь не спалахнув од щастя начальник.

— Ні, панику, то не її робота, — мовив розважливо дід. — Кажду челядину з її красивими і срамними місцями робить Богонько. Тому сесе не її робота, а лем її собственість.

Начальник недотямив про що патякає дід і знову тикнув посередині мальованої сідниці.

— Так вот, дєд, ти, возможно, і знаєшь, што здєсь находітся.

— Я, панику, ганьблюся казати, што там.

— А ти смєлєй. Можєт, здєсь какіє-то взривчатиє вещества.

— О, панику! — аж підскочив Соломон. — Там цілі склади з атомними бомбами.

— Дєд, ти што болтаєш, старий козьол? — сплюнув безпекаш.

— Маєте правду, панику, точно так мене і називає баба, коли їй зроблю щось не по дяці.

Той безнадійно махнув рукою, обернувся до пана Фийси й пригрозив:

— Прєдупрєждаю, єслі ти єщьо раз завопішь: «Горті — паскуда, а Гітлєр — капут», как собаку расстрєляю! — І розстібнув кобуру.

Пан Фийса геть поблідли і зі страху вліпили:

— Хай жиє комунізм! Партія — наш рульовий!

— Ето уже лучше, — скривився безпекаш, — но глубоко в говно не заривайся. Ти конкретно скажі, што здєсь, по твоєму мнєнію, нарісовано, вєрнєє, зашіфровано?

— Як на мою думку, прошу пана начальника, сесе може бути намальоване якесь созвездіє небесноє, скажімо, созвездіє Рака, — бачачи безвихідь, почали мудрувати пан учитель Фийса.

— Слушай, оракул ти хрєнов! Счас как вмажу, міліони созвєздій так посиплются із глаз, што ти сам сразу станєшь раком! — гаркнув безпекаш і наказав своїм. — Забрать всє вєществєнние доказатєльства шпіонской деятєльності, старуху арєстовать, а с етіх двох стєрвєцов, — глянув на Соломона і пана Фийсу, — глаз не спускать!

Після арешту новоспеченої шпигунки Фіскарошки Соломон і пан Фийса вельми зажурилися, проте ненадовго. Якогось підвечірка із колгозу прилетів вуйко Петро і ще з порогу залементував:

— Хто видів днешню районну газету?

— А што за мара-показія? — нашорошився дід.

— Кажуть, там нашої мамки статтю напічатали.

— Видати, стихотвореніє дали? — зробила припущення тітка Моргіта, й очі її масно зблиснули.

— Но раз напічатали мамку, то, видати, нічого там страшного і не було.

— Раз люди кажуть, што мамку напічатали в районній новинці, то нічого там паскудного і нема, — категорично відрубав вуйко Петро. — Тепер точно премію заплатять. І, дасть Богонько, ногавиці уже на мені.

— Но ти великий ґазда ділити без мамки гроші, — підняла застережливо вказівного перста тітка Моргіта і з якоюсь потаємною надією глянула на мого нянька.

— А што, мамка в тюрмі. І хто знає, скілько їй там воші годувати. А гроші — діло рідкоє, — мовили мої нянько.

— Я про те самоє, Мішку, хотіла якраз і казати, — невимовно зраділа тітка. — Гроші хоть і не киснуть, зате дуже слизькі. Я пропоную мамчину долю поділити межи нами двома як старшими дітьми.

— А я што — байстрюк? Мене у коноплях найшли? — зарепетував вуйко Петро. — Мені хоть на ремінь до ногавиць ще виділіть.

— Будеш мати, будеш мати, — швидко заспокоїла тітка.

Ті тридцять рублів, які баба Фіскарошка планувала із літературної премії собі на труси і дідові на махорку, були вмить розділені між трьома любими дітьми. І всі враз зробилися такими піднесено радісними, що складалося враження: нянько, вуйко і тітка навіть щасливі, що мамку посадили. А коли б у цю мить з-під арешту на порозі явилась Фіскарошка, дорогі дітки її знову в тюрму відправили б.

— А я й кажу: най собі мамка щасливо сидять, а ми їх грошам не дамо задурно пропасти, — запевнила тітка Моргіта.

Рішення сімейної ради пробував опротестовувати дід Соломон — а як же із його часткою, що на махорку?

— Няньку, ви не фурчіть, як беременний борсук. Вам доста на куриво й комуністичної шторії — он іще лишилось, — тикнула тітка на книжку.