Дмитро Кешеля - Родаки

У якому лахмітті б не ходила, яких би збитків і принижень не терпіла, але рано чи пізно Справедливість торжествує й отримує жезл переможця. Так сталося в нас із няньком. У той час, коли безбожна рідня тішилась новенькими ногавицями, будюговами, спідньою білизною, а тітчин копилець розучував піонерський марш, я з няньком, аби доказати сімейці, що ми теж не безталанні, ночами носили міхами із колгозного поля все, що трапилося під руку — овочі, фрукти, зерно, а одного разу навіть свинча пригнявили.

За кілька ночей ми стали вдесятеро багатші від бабиної премії, проте жаль і образа давили нас нестерпно. Яка несправедливість! І тут явилася Справедливість! Вона приїхала на військовій полуторці з Мукачева. Машина долізла до середини Небесі і розсердилась: кілька разів невдоволено фуркнула, потім голосно вилаялась і вмовкла. І Справедливість, пожурившись, затягнулась махоркою, смачно виматюкалась і рушила у бік нашої хати пішки.

Баба Фіскарошка саме оповідала дідові Соломонові, якими красними снами вона розродилась цієї ночі.

— Виходжу я, Мішку, ніби на двір. А на нашій черешні, наче білі голуби, янголики сидять. Рядочком так сидять і, головне, на кожній гілочці. А я собі думаю: спасибі тобі, Господи, що дав грішній сиротині увидіти дерево, на якому живуть янголи.

— О, сесе, Марько, чудотворне, велике знаменіє, — мовив подивовано дід. — Коли в сон праведниці залетить янголик, та ще й білий — благая вість чекає челядину.

У цей час луснула хвіртка й у двір увійшла по-бабиному благая вість, а по-нашому із няньком — Справедливість. Вона була у військовій формі, висока, з пістолетом на поясі і ледь не до землі довгими руками. А супроводжував її сільський голова на прізвисько Пірат.

— Ой, Мішку, твої би слова та й Богонькові у вуха — іде до нас благая вість. Видати, пани начальники мені премію за стихи несуть! — радісно закококала Фіскарошка й закрутилась по хаті давати ладу.

У двері постукали і, згинаючись у три погибелі, через одвірок до кімнати увалилась Справедливість.

— Капітан госбезопастності Скварцов! — рявкнула Справедливість, навіть не привітавшись по-християнськи. — Здесь жівйот Марія Міхаловна Нємєц?

— Так, паночку, тутки проживає она, — ледь не гепнула чолом об підлогу Фіскарошка.

— Ізвініте, но с такой фамілієй, мать єго за ногу, можна садіться в кутузку лєт етак на двадцять!

— Но, панику, я по-дівочому урожденна Німець, а по мужеству… то єть… дорогому мужу… я — Марія Михайлівна Слов’янин, — гордо мовила Фіскарошка, любовно дивлячись на діда.

Госбезопасна Справедливість і далі вела своєї:

— Дівная фамілія — Нємєц… А ти, старуха, нє родствєніца какому-нібудь фріцу… фашисту… может, і Гітлєру?

— Уваруй [88] Помилувати. вас Божіньку, пане-начальнику, із Гітлєром я нигда на одній купині не сиділа. А от із Гітлєркою то колись родичалась. Не буду брехати, бо все село знає, Гітлєрка — то є моя кума. Айбо я з нею дуже рідко виджуся, бо та Гітлєрка — така брехачка, якшто штось не збреше — нігда не засне і дістає запор.

Госбезопасна Справедливість, здавалось, виросла ще на півметра й обернулась до голови сільради. Той, ледь не лізучи у вухо, почав, лякливо озираючись, щось гаряче шепотіти. Очевидно, вкотре пояснював черговому мукачівсьму начальникові, що в нашому селі люди збіглі, дивакуваті і поприліплювали одне одному різних прізвиськ, в тім числі й усіх історичних особистостей. Приміром, Гітлєрка — не мати, не сестра і не дружина триклятого Адольфа Гітлєра, а звичайна сільська жінка на прізвище Жидик.

— А ето тоже нє намного лучше, — буркнув капітан.

Далі безпекашна Справедливість витягла із планшета аркуш паперу із бабиним віршем і запитала:

— Ето ви напісалі в газету стіхотворєніє?

Фіскарошка, згадавши янголят на черешні у своєму сні і дідове пророкування про благу вість, певне, подумала, що мукачівський начальник щось не втямив. І ось тепер розшукує її, аби пересвідчитись в її особі й тут же вручити літературний приз — сто рублів і путівку в піонерський табір. Тому, виструнчившись, як на піонерській лінійці, чітко відрапортувала:

— Стіхотворєніє мойо, собственноручного проізводства! Називається: «Переміни у три зміни», авать як тепер у народі кажуть: «Вперед на всі боки — виполнимо п’ятирічку за чотири роки!»

І вся, наче порцелянова лялька, засяяла од щастя.

— Ну вам свєтіт не одна пятілєточка. І єйо уж ви, Марья Міхаловна, думаю, і за лєт едак десять нє виполніте, — мовив вельми спокійно безпекаш, смачно затягуючись махоркою, і вже різкіше додав. — Понятих сюда!