Етгар Керет: І раптом стукіт у двері

Моєму синові подобаються шльондри, які ходять до нашого сусіда згори.

— Яка ти тварина? — запитує він їх, коли зустрічається з ними на сходах. — Сьогодні я мишка, швидка і спритна мишка.

І вони миттєво підхоплюють правила гри і відповідають назвою тварини: слон, ведмідь, метелик. Кожна шльондра має свою тварину. Це дивно, тому що інші люди, коли їх запитуєш про тварин, вони просто не шарять. А у шльондр із цим проблем немає.

І це підштовхує мене до думки, що коли наступного разу приїде знімальна група, я використаю одну з них замість моєї дружини, і таким чином ми досягнемо більшої природності. Вигляд у них чудовий. Дешевий, але чудовий. І мій син з ними також сходиться краще. Коли він запитує мою дружину, яка вона тварина, вона завжди наполягає:

— Я — не тварина, любий мій, я — людина. Я твоя мама.

А потім він завжди починає плакати.

Чому моя дружина просто не може невимушено пройтись? Чому вона з такою легкістю називає жінок, напахчених дешевими духами, «шльондрами», але коли доходить до моменту, коли треба маленькому хлопчикові сказати «Я — жирафа», це вище її сил? Це справді діє мені на нерви. Так, що аж хочеться когось вдарити. Не її. Її я люблю. Когось. Вимістити свій відчай на комусь, хто попадеться. Праві можуть вимістити його на арабах. Расисти — на чорних. Але ті з нас, хто належить до ліво-лібералів, потрапляють у пастку. Ми зачинили себе у скрині. У нас немає нікого, на кому ми можемо вимістити свій відчай.

— Не називай їх шльондрами, — накинувся я на свою дружину. — Ти не знаєш точно, що вони шльондри, правда? Ти ніколи не бачила, щоби хтось їм платив чи щось типу цього, тож не називай їх так, гаразд? Як би ти почувалася, якби хтось назвав тебе шльондрою?

— Чудово, — каже німецька репортерка. — Мені подобається. Ця складка на чолі. Це шалене биття по клавішах. А тепер нам потрібні врізки з перекладами ваших книжок різними мовами, щоб наші глядачі могли побачити, який ви успішний, — і отой кадр, де вас син обіймає, ще раз. Коли він зайшов перший раз, він підбіг до вас так швидко, що Йорґ, наш оператор, не мав змоги змінити фокус.

Моїй дружині хочеться знати, чи потрібно німецькій репортерці, щоб вона обійняла мене знову, і в душі своїй я молився, щоб вона сказала «так». Мені насправді кортіло, щоб моя дружина обійняла мене знову, щоб міцно обвила мене своїми гладкими руками, немовби крім нас у світі більше нічого не існує.

— Немає потреби, — каже німкеня крижаним голосом. — Ми вже це зняли.

— Яка ти тварина? — запитує мій син німкеню, і я швидко перекладаю його англійською.

— Я — не тварина, — регоче вона, пробігши своїми довгими нігтями по його волоссю. — Я — монстр. Монстр, який приплив через океан, щоб їсти таких милих хлопчиків, як ти.

— Вона каже, що вона — співоча пташка, — перекладаю я моєму синові з бездоганною природністю. — Вона каже, що вона — співоча пташка з червоним пір’ям, яка прилетіла сюди з далекої землі.

Vamos (ісп.). — хутчіш; досить.

Це моя дружина. Вона переказує вітання (англ.).

«Simply the Best» («Просто найкращий») — відомий хіт Тіни Тернер; «Hard Rain is Going to Fall» — пісня Боба Ділана.

Noblesse oblige ( фр .). — шляхетне походження зобов’язує, становище зобов’язує.