Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

Вона лежала в сутеняві, плекаючи солодкий нескінченний смуток, уже години з півтори, як раптом почула, що поліційна машина, припаркована під вікном, заводиться. Авто покотилося по гравію, потім зупинилося. Долинули голоси й хрускіт: доріжкою йшло кілька пар ніг. Брайоні підвелася й розсунула штори. Досі висів туман, але вже яскравіли просвіти, наче сяйво лилося зсередини, і Брайоні заплющила очі, доки не звикла до відблисків. Усі четверо дверцят поліційного «гамбера» були розчахнуті, біля авта чекало троє констеблів. Унизу під вікном лунали голоси невидимої юрби біля вхідних дверей. Потім знову почулися кроки, і вийшло двоє інспекторів, а між ними — Роббі. В кайданках! Брайоні побачила, як він тримає закуті руки перед собою, і їй здалося, що з-під манжет вилискує сталь. Ця ганьба вжахнула її. Побачене було ще одним доказом його провини і початком кари, яка впаде на його голову. Як це було схоже на вічне прокляття.

Вони підійшли до машини і спинилися. Роббі напівозирнувся, але вона не бачила виразу його обличчя. Він стояв, на кілька дюймів вищий, ніж інспектор, з високо піднятою головою. Можливо, він пишався скоєним. Один з констеблів перемістився до водійського крісла. Молодший інспектор пішов до задніх дверцят на протилежному боці, а його начальник повів Роббі на заднє сидіння. Просто під вікном Брайоні почувся шум, а далі — різкий оклик Еммі Талліс, і раптом до машини підбігла чиясь постать — так швидко, наскільки це можливо у вузькій сукні. Це була Сесилія, яка, наблизившись, уповільнила крок. Роббі обернувся до неї і подався назустріч — і, як не дивно, інспектор відступив на крок. Було видно кайданки, але Роббі не соромився навіть того, що вони на ньому, дивлячись на Сесилію і серйозно слухаючи її слова. Незворушний полісмен дивився на них. Якщо Сесилія кидала Роббі в обличчя гіркі звинувачення, на які той заслуговував, на лиці злочинця не здригнувся жодний м'яз. Хоча Сесилія відвернулася, Брайоні здалося, що та промовляє без душі. Її звинувачення справляли більше враження, бо звучали ледь чутно. Обоє наблизилися, і тепер заговорив Роббі — коротко щось промовив, припіднявши скуті руки, а потім опустивши. Сестра торкнулася його рук, смикнула за лацкан, а потім м'яко стиснула долоні Роббі та струсонула. Це здавалося добрим жестом, і Брайоні розчулило сестрине прощення — якщо це було саме воно. Прощення. Раніше це слово ніколи не мало жодного значення, хоча Брайоні чула його тисячу разів у школі та при нагоді в церкві. А сестра весь цей час усе розуміла. Багато чого, звичайно, Брайоні не знала про Сесилію. Але дізнається, бо ця трагедія зблизить їх.

Людяний інспектор з гранітним обличчям, мабуть, подумав, що і так був достатньо поблажливим, бо ступив уперед — відвести руку Сесилії, і став. Роббі щось швидко сказав їй через плече поліціянта і розвернувся до машини. Інспектор дбайливо притримав долонею голову Роббі, щоб той не стукнувся, залізаючи на заднє сидіння. Обабіч заарештованого сіли двоє полісменів, затиснувши наче лещатами. Дверцята зачинилися, і коли автомобіль поїхав, лишився один констебль, який віддав честь, торкнувшись шолома. Сесилія лишилася там, де стояла — на дорозі,— непорушно спостерігаючи, як зникає машина, але плечі її тремтіли — певно, від плачу, і Брайоні відчула, що ніколи ще так не любила свою сестру, як зараз.

Тут би й мав завершитися цей нескінченний день, який огорнув літню ніч, і кінцем мав бути «гамбер», який зникав за поворотом. Але наостанок не вистачало ще й конфлікту. Машина проїхала не більш ніж двадцять ярдів, як раптом загальмувала. Спочатку Брайоні не помітила постаті, яка рухалася посеред дороги, навіть не думаючи відійти осторонь. Це була невисока на зріст жінка, яка пересувалася перевальцем, убрана у квітчасту сукню фабричної матерії, і стискала щось на взір ковіньки — але зблизька це виявилося чоловічою парасолькою з маківкою у формі гусячої голови. Машина зупинилась і загуділа, коли жінка стала впритул до радіатора. Це була мати Роббі, Ґрейс Тернер. Замахнувшись парасолькою, вона щось кричала. З переднього сидіння вийшов полісмен і заговорив до неї, а потім узяв жінку за лікоть. Інший констебль, який віддавав честь автомобілю, уже поспішав на підмогу. Місіс Тернер випручалася, звільнивши руку, знову підняла парасольку — цього разу обіруч — і щосили тріснула гусячою головою по блискучому капоту «гамбера»: звук пролунав, як постріл. Коли констеблі наполовину штовхали, наполовину тягнули її на узбіччя, вона кричала одне слово так гучно, що Брайоні було чутно аж зі спальні.