Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

Стоячи біля підвіконня, вона помітила, що Брайоні перетнула місток на озері та, здолавши трав'янистий берег, починає зникати в гущавині дерев, які оточують храм на острові. А далі Сесилія розрізнила у двоколці дві фігурки в капелюхах, які сиділи на лавці позаду Гардмена. Тепер вона побачила й третю фігурку, раніше не помічену, що йшла по дорозі назустріч двоколці. Звісно ж, це Роббі Тернер, який вертається додому. Він зупинився, коли гості наблизилися, і його обриси, здається, зіллялися з прибулими. Сесилія уявила сцену: чоловіки ляскають один одного по плечах, кінь б'є копитом, її дратувало те, що брат і не відає про опалу Роббі, й Сесилія відвернулась од вікна, розпачливо зітхнувши, та пішла до себе у кімнату пошукати цигарку.

У неї ще лишилась одна пачка, та лише після кількох дратівливих хвилин пошуків у безладі Сесилія виявила цигарки у кишені синього шовкового халатика, що валявся на підлозі у ванній. Вона закурила, спускаючись у хол і знаючи, що не ризикнула б так учинити, якби вдома був батько. У нього були чіткі уявлення про те, де і коли жінка має право палити: не на вулиці чи в будь-якому іншому громадському місці, не коли входить до приміщення, не коли стоїть у кімнаті, й узагалі може курити, лише якщо їй запропонують цигарку, а не власне куриво,— і все це було для нього саме собою зрозумілим, як справедливість природного ладу. Три роки, проведені в колі витончено-інтелектуальних софістів у Ґіртон-коледжі [8] Коледж у Кембриджському університеті; від назви села Ґіртон, Кембриджшир. , не додали Сесилії сміливості протистояти батькові. Легковажна іронія, притаманна їй у спілкуванні з друзями, полишали її в присутності батька, і Сесилія відчувала, як її голос стає тонким, коли вона намагається висловити боязку незгоду. Насправді непорозуміння з батьком стосовно будь-чого, навіть непомітних побутових дрібниць, змушувало її почуватися ніяково, і жодні зразки великої літератури не могли змінити її душевного стану, і жодні життєві настанови не могли примусити її до непослуху. Паління на сходах, доки батько на службі у Вайтголлі, було єдиним виявом бунту, який дозволяла її освіта, та й навіть це коштувало їй великих зусиль.

Дійшовши до широкого сходового майданчика, який нависав над холом, Сесилія побачила Леона: той показував Полу Маршаллу прочинені двері. Гостей супроводжував Ден Гардмен, який ніс багаж. Старий Гардмен зупинився надворі, втупившись у стиснуту в руці п'ятифунтову банкноту. Косе проміння полуденного сонця віддзеркалювалося від гравію та, вливаючись у вікна, заповнювало хол жовтувато-помаранчевими барвами, ніби створюючи малюнок сепією. Чоловіки зняли головні убори й вичікувально стояли всміхаючись. Сесилія згадала, як часто, познайомившись уперше з якимсь чоловіком, питала себе, чи це не її суджений і чи не пам'ятатиме вона цю мить до останніх днів своїх — або з вдячністю, або з глибокими докорами сумління.

— Сес-Силія [9] Гра слів: «Sis-Celia» фонетично звучить майже як «Сесилія», однак розкладається на «сестричка Сесилія» (Sis — зменшувально-пестливе від sister, a Celia — зменшувальна форма від «Сесилія»). ! — скрикнув Леон. Коли вони обійнялися, вона відчула ключицею, що в кишені його піджака — товста авторучка, а брижі одягу пропахли димом від люльки: це на мить викликало у Сесилії тугу за чаюваннями в гуртожитку чоловічого коледжу — то були просто візити ввічливості, але веселі, особливо взимку.

Пол Маршалл потиснув їй руку і злегка вклонився. В його постаті було щось комічно-замислене. Його вступні слова прозвучали вдавано-понуро:

— Жахливо багато чув про вас.

— А я — про вас.

Єдине, що Сесилія пам'ятала, це телефонна розмова з братом за кілька місяців до його приїзду, коли вони обговорювали, чи куштували колись, чи, може, ще покуштують шоколад «Амо» [10] Марка, вочевидь, фантазія автора. Назва співзвучна слову «amor» (кохання), але нагадує й «ammo» (скорочення від ammunition — боєприпаси); далі в романі пояснюється мотивація вибору такої назви. .

— Емілі лежить.

Навряд чи була потреба взагалі це говорити. Ще дітьми вони могли з найдальшого кінця парку здогадатися, що в матері мігрень, коли вікна були затемнені.

— А батько в місті?

— Може, пізніше приїде.

Сесилія відчула, що Пол Маршалл дивиться на неї, але перш ніж щось сказати, вона мала підготуватися.

— Діти хотіли були поставити п'єсу, але схоже на те, що ідея провалилася.

— Мабуть,— відповів Маршалл,— я бачив на березі ставка вашу сестру. Ох і добрячого прочухана вона дала кропиві.