Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

Як оголошувала афіша в холі, прем'єра «Випробовувань Арабелли» була призначена наступного дня після першої ж репетиції. Однак сценаристу і режисеру було нелегко знайти конкретний час для зосередженої праці. Як і вчора, біда полягала в тому, що важко було згуртувати всіх виконавців. Уночі невблаганний обличитель, Арабеллин батько — Джексон — намочив постіль, як усі чутливі маленькі хлоп'ята далеко від дому, і був змушений, за тодішніми принципами виховання, сам нести свою постіль і піжаму до пральні й сам їх прати, власноруч, під наглядом Бетті, яку проінструктували зберігати твердість і нейтралітет. Хлопчику наказали це робити не як покарання, а ідея полягала в тому, щоб донести до його несвідомого: в майбутньому через таку необачність йому доведеться виконувати чорну роботу; але він, стоячи біля величезної кам'яної ванни, яка сягала йому грудей, не міг не відчувати це як кару: піна заливала голі руки, намочуючи закасані рукави, а мокрі простирадла стали настільки важкі, що нагадували мертвого пса, й усвідомлення лиха сковувало волю хлопчика. Брайоні періодично спускалася, щоб перевірити успіхи. Їй було заборонено допомагати, а сам Джексон, звісно ж, ніколи й клаптика за все життя не виправ; він двічі виправ постіль, незліченну кількість разів прополоскав, потім намагався обіруч її викрутити, а відтак п'ятнадцять хвилин тремтів за кухонним столом, де йому дали хліб з маслом і склянку води,— все це забрало у репетиції ще дві години.

Бетті сказала Гардмену, коли той з ранкової спеки зайшов узяти свою пінту елю, що годі вже з неї в таку погоду готування особливої вечері з печенею і що сама вона вважає таке «виховання» занадто жорстоким — досить надавати малому ляпанців по одному місцю, і краще б вона сама випрала простирадла. Брайоні теж була такої думки, бо ранок спливав. Коли спустилася мати, щоб перевірити, чи виконано завдання, всі учасники відчули полегшення, а місіс Талліс — неясну провину, тож коли Джексон запитав замогильним голосом, чи можна йому, будь ласка, поплавати в басейні, і його брату теж, його бажання було негайно задоволено, а заперечення Брайоні були відхилені, наче це вона звалила неприємний тягар на безпорадного малюка. Отже, було плавання, а потому прийшла пора ленчу.

Репетиція тривала без Джексона, але це руйнувало задум — дуже важливу першу сцену — утечу Арабелли,— заважаючи довести її до досконалості, а П'єро занадто хвилювався за долю брата, який лишився десь у надрах будинку, й тому не міг уповні увійти в роль злочинця-чужоземця — адже від долі Джексона залежала й доля П'єро. Він здійснював часті рейди до вбиральні в кінці коридору.

Коли Брайоні повернулася зі свого чергового візиту до пральні, хлопчик спитав кузину:

— Його відшмагали?

— Поки що ні.

Як і брат, П'єро вмів позбавити текст будь-якого сенсу. Горе-актор вимовляв слова таким чином: «Чи-гадаєш-ти-що-зможеш-утекти-з-моїх-лабетів». Усе як написано, усе правильно.

— Це ж питання,— уривала Брайоні.— Хіба ти не бачиш? Інтонація йде нагору в кінці.

— Ти про що?

— Та неважливо. Просто виконуй, як я кажу. Почни низько, а кінчай високо. Це ж питання.

Він важко сковтнув, зітхнув і здійснив ще одну спробу — тепер вийшло щось на кшталт рулад у висхідній хроматичній гамі.

— У кінці. Вгору йде у кінці!

Тепер фраза звучала по-старому, монотонно, але останній склад бринів як йодль.

Лола явилася до дитячої кімнати в образі дорослої, якою в глибині душі себе й вважала. Вона вдягнула плісировані фланелеві штани, здуті на стегнах і розкльошені на кісточках, і кашеміровий светр на короткий рукав. Інші ознаки зрілості включали: кольє з дрібних перлів; руді локони, зібрані на потилиці та прихоплені смарагдовою шпилькою; три срібні браслети, які вільно теліпалися на веснянкуватому зап'ясті, а з кожним її порухом у повітрі ясно відчувалися пахощі рожевої води. Її поблажливість і строго-стримана поведінка справляли велике враження. Лола холоднокровно реагувала на пропозиції Брайоні, досить виразно виголошуючи свої репліки, які, здавалося, вивчила за один вечір, і м'яко спонукала молодшого брата, не зазіхаючи на авторитет режисера. Це мало такий вигляд, як-от якби Сесилія, або навіть мама, вирішила згаяти час із малечею, узявши собі роль у виставі, й була сповнена рішучості не показати ані найменшого сліду нудьги. У її грі була відсутня найменша демонстрація почуттів, дитячого запалу. Коли Брайоні показала кузенам будку білетера й касу, близнята аж побилися за те, хто сидітиме й прийматиме виручку, у той час як Лола, схрестивши руки, поважно, по-дорослому, з легким усміхом, висловила комплімент, у якому була завуальована іронія: