Дэниел Киз - Війни Міллігана

Двоє поліцейських витягли ув’язненого пацієнта з фургона та повели вглиб старої будівлі із сірими коридорами, високою стелею і велетенськими вікнами до чотирьох метрів заввишки. Вони тримали його за заковані у кайданки зап’ястя і грубо штовхали вперед. Їхні підбори гучно цокотіли об блискучий лінолеум. Вони прямували в кінець коридору, до кабінету з табличкою «Приймальне відділення № 22». Усередині стояли два столи — один навпроти іншого. Здоровенна руда жінка з ластовинням на щоках чекала, поки один з поліцейських розстібне кайданки.

— Документи, — гаркнула вона.

Інший поліцейський простяг їй теку.

денні не міг зрозуміти, де він опинився й чому. Руки оніміли, зап’ястя боліли — раптом він усвідомив, що руки сковані в нього за спиною і просто зараз хтось знімає кайданки.

— Містере Мілліган, — мовила до нього жінка, не дивлячись в очі, — будь ласка, вийдіть на сцену.

По спині пробігли мурахи. Звідки вона знає про сцену? Це що, записано в його медичних документах?

Поліцейський праворуч схопив його за досі сковані руки й волосся і посунув на три кроки ліворуч.

— Хитрий він, цей волоцюга, — буркнув чоловік. — У фургоні виліз із клятих кайданок.

Тут денні зрозумів, чому охоронці сердяться й чому так туго стягнуті кайданки. Мабуть, томмі виходив на сцену під час поїздки й скинув кайданки. Руда дама наморщила ніс, наче запахло дохлим скунсом.

— Містере Мілліган, — знов сказала вона, вказуючи на підлогу, — якщо не хочете мати проблем, робіть, що вам кажуть.

денні опустив очі за її пальцем і побачив червоне коло. Виходить, вона мала на увазі не їхню «сцену свідомості», як називав це артур, а лише червону мітку на брудній підлозі.

— Дістати все з кишень! — наказала жінка.

денні вивернув кишені, показуючи, що там порожньо.

— У оглядову, розумнику! Роздягайся! — наказав один з охоронців.

денні увійшов у вказану кімнату і стягнув сорочку через голову.

— Руки вгору! Відкрити рот! Волосся назад за вуха! Повернися й поклади руки на стіну! — гримів охоронець, що увійшов слідом.

Виконуючи по черзі його команди, денні думав, чи збирається охоронець його мацати. Е ні, він не дозволить чоловікові себе торкатися — він утече зі сцени й дозволить рейджену з ним розбиратися.

— Покажи стопи. А тепер нагинайся та розсувай сідниці. Вочевидь, цьому чоловікові подобається його робота?

Чоловік перевірив одяг Біллі, жбурнув його в корзину й видав замість нього сині штани та сорочку.

— У душ, придурок!

Ноги денні сковзалися на слизькій підлозі. Відчиняючи важкі залізні клепані двері, він ударився пальцем на нозі. За дверима зі стіни напроти стирчала іржава труба, з якої текла вода. Він став під воду й миттю відскочив — вона була крижаною. За мить кран автоматично зачинився і всередину увійшов чоловік у білому одязі та гумових рукавичках. У руках він тримав спрей проти вошей, яким почав бризкати денні, наче статую, яку треба пофарбувати. В очах запекло, від смороду він почав задихатися. Чоловік нарешті закінчив його дезінфікувати, жбурнув на підлогу паперовий пакет, повернувся й вийшов — так само без жодного слова.

У пакеті були зубна паста, щітка, гребінець і склянка для аналізу сечі. денні витерся, натягнув на себе синій одяг, міцно взяв пакет і попрямував за наглядачем коридором крізь безліч решіток у крихітну кімнату. Тут він заплющив очі й залишив сцену…

томмі прокинувся на дивній койці в кімнаті, схожій на камеру у в’язниці. Чому волосся мокре, а в роті все пересохло? «Де я? — подумки гукнув він. — Як я тут опинився?» Він підскочив і прислухався. Ніхто не відповідав. Щось тут не так. Він завжди міг поспілкуватися з артуром з того самого дня, як доктор Кол створив спільну свідомість. Але тепер ніхто не відповідає. Наче його відключили. Навіть гудок не йде.

Що за маячня?! Тіло били дрижаки. Треба знайти трохи води — намочити губи й утамувати спрагу. І роздивитися це місце й пошукати можливості втечі.

Він вийшов із дверей і примружив очі від яскравого світла. Виявилося, що його кімната — одна з багатьох уздовж коридору. Ліворуч у дальньому кінці коридор був перегороджений ґратами. томмі повернув праворуч і побачив величезну кімнату, з якої виходили ще кілька таких самих коридорів. Наче спиці колеса.

Навколо головного бюро юрбилися наглядачі. Коридор, що починався навпроти бюро, теж було перегороджено ґратами — мабуть, це шлях звідси в інший корпус цієї установи, подумав томмі.