Жослін Сосьє - Дощило птахами

Чарлі спостерігав за мною з іронічною посмішкою. Він давно чув усі Томові історії — справжні й вигадані — і, певно, тішився з моєї розгубленості у цьому хаосі.

Дивна з них була пара. Чарлі — грузький ведмідь-буркотун, який незграбно приховував втіху від теревенів, — і сухорлявий високий Том, що намагався привернути мою увагу всіма можливими засобами.

Що робити такому шаленцю в пущі? Звичайно чоловіки, які все життя скніли в брудних готельчиках, там і старіють. Мені траплялись облізлі старигани, що ледь знаходили сили підняти склянку, які жили, подібно до тіней, серед затятих пиворізів і почувалися непогано. У таких суб'єктів завжди є свій столик у кутку, часом вони примушують запросити себе — пиякам чомусь до вподоби компанія дідів. Їх просять щось розповісти, кепкують з них, приязно торсають, а невдовзі — геть забувають про них. Під час сієсти вони усамітнюються у своїх кімнатах — переважно в підвалі — темних, вологих кімнатах, часто без жодного вікна, де висить сопух брудних шкарпеток і тютюну. Вони здивувалися б, якби запитати, чи почуваються вони щасливими. Вони не потребують щастя, бо в них є свобода; бояться ж вони хіба соцпрацівниці, яка цю свободу може відібрати. Саме так відповів мені Том, коли я спитала, що привело його до забутого всіма краю.

— Свобода, дорогенька, свобода обрати життя до снаги.

— І смерть, — додав Чарлі.

І вони пішли геть, голосно розреготавшись.

Том жив в одному з тих готелів, що скидаються на брудні печери. Він старанно підмітав, мив склянки і виганяв мух. Його називали консьєржем, проте всі розуміли, що це лише гра — спроба зберегти гідність славному пиякові, який знав і кращі часи. Том перепускав частіше, ніж треба — і переважно скоч. Скоч — мій напій: у вухах досі лунає дзенькіт льоду у склянці, і я здригаюся від самої думки про це. Йому траплялося забувати про вік і набиратись, мов юнак. День і ніч тривали гулянки, завершуючись мареннями і стидом. А одного дня пиятика довела старого до коми, лікарні і соцпрацівниці. Жилавіша за тебе була — без образ, мала, добре? Жилувата соцпрацівниця прикипіла до старого — і Томовій свободі прийшов кінець. Бабега бачила його щастя в чистенькій кімнатці одного з senior homes [1] Senior homes ( англ.) — будинки для літніх людей. , тож з усіх жил пнулася, доводячи, що він — фізично й духовно слабий старезний пияк, і згідно з законом не може вирішувати за себе. Їй навіть вдалося витягти звідкілясь його дітлахів — уже сивих чоловіка та жінку, які ніяк не могли пригадати, що бачили його у дитинстві, проте підписали папери.

— Мене списали в утиль!

— Коли він з'явився тут уперше, — втрутився Чарлі, що захопився розповіддю, — то скидався на зайця, що ледве втік від зграї вовків.

Я так і не дізналася, як він дістався до сховку в пущі, проте було зрозуміло, що рішення виникло зненацька і безповоротно.

— За дві хвилини зібрав наплічник і вирушив по свободу!

І знову вибухнув гучним сміхом, а за ним і Чарлі, втративши звичну стриманість, заливчасто розсміявся. Двійко стариганів тішилися, мов дітлахи, самою думкою про підступний удар, нанесений усім соцпрацівницям світу, що прагнуть замикати старих у вмиральнях.

Чарлі вже й забув, що сердився на мене за валяння в ліжку з його собацюрою, тож я ловила на собі досить веселі позирки. Він підвівся, аби поставити воду на вогонь, а поки копирсався у казанах, Том сипав жартами, немов повернувся до одного з готелів, де був за підпилого фіґляра: я ж перетворилася на залу, повну насмішників.

— Поглянь на цього хитруна — ач, ягня невинне вдає! Поглянь — він справжній, не привид, проте помер п'ятнадцять років тому! Гей, Чарлі, що тобі трапилося?

— Ниркова недостатність.

— Отакої! Лікар поставив діагноз і призначив три сеанси чогось, щоб спокійно вмирати...

— Гемодіаліз. Три сеанси гемодіалізу на тиждень.

— Зовсім здурів ескулап! Тож наш Чарлі зробив ручкою світові, який бажав йому тільки найкращого, і опинився тут, де пригощає нас своїм чаєм. А цукрового печива до чаю немає — га, Чарлі?

Якби вони й далі отак перекидалися зачіпками, я дізналася б історію Чарлі — слово честі! — проте я виявила завелику цікавість до розмови. Томове око звужувалося, поки не перетворилось на чорну шпарину, тоді як інше — скажене око — шалено крутилося, поки зрештою не зупинилось на мені.

— Сподіваюся, ти не з уряду?

Я запитала себе, яке ж із них живе — маючи на увазі, звісно, Томові очі: мармурове чи інше, скажене? Якого варто остерігатися? Ще той спритник! Авжеж, він був здатен на найсмішніші викрути, проте не варто було обманювати себе — під машкарою клоуна ховалася стара хитрюща мавпа, тож око-шаленець могло вивчати вас, поки непорушне око привертало увагу.